Читати книгу - "Витівники, Віт Тасик"

Не встиг той божевільний дідуган нас роздивитися зі свого задзеркалля, отож відразу лайкою зустрів, паплюжачи останніми словами: “Пройдисвіти, чого не йметься вам! Турбуєте в поважної людини спокій! Хоча б один, а то дивись! Ви, виродки, вже почали двоїтись!” Старий невпинно вивергав в адресу нашу лиш одні прокльони. За лайкою своєю не давав ввернути хоч би жодне слово. Коли нарешті видохся запал, скажений прадід зупинився на хвилинку, я врешті-решт у нього запитав про кляту ту угоду з Азазелем:

– Скажіть-но, діду, чи жалкуєте про те, що ангел чорний вам допомагав у справах? Бо незлюбили ви невістку з немовлям, тому й нечистого взяли собі в підмогу.

– Хто побрехеньки розпускає ті?! - завелося опудало у робі, - Якби мав шанс, то ще один контракт я підписав би з ангелом могутнім. І ти, нащадку, не марнуй момент, я бачу на підлозі товсту книгу. В одну із сторінок впиши своє ім’я - відразу все отримаєш, що треба. Бракує клепки у маленькій голові, раз віриш в нісенітниці з казками. В угоді, виродку, хоч попроси мізки, щоб не ганьбити роду Трисмегістів! Зійди з очей! Не гіден навіть ти присутністю своєю оскверняти!

Вогонь загас, разом з ним щез і дід. Слова образи ранили у серце. Воно стікало кров’ю, наче звір, в якого куля влучила з рушниці. Стояв у розпачі, а підлий хробачок невпинно гриз ізсередини душу. Настільки кепсько ще не відчував себе - невдахою мізерним та нікчемним. Навіть коли Тарас у сутичці перемагав мене, то сприйняття поразки було краще.

Скінчилось прадідом паплюження моє, ми залишились з хлопцем наодинці. Він відшукав у книзі чистий лист і мовив, дивлячись у очі: “Пораду мудрий пращур дав тобі. Слушна нагода. Втратиш - будеш жалкувати” Я подивився підозріло на нього. Вагався в сумнівах. З’явилась навіть думка, що крутій завзято щось підсовує ту книгу. Чарівникам не завжди довіряють взагалі, а вигляд в цього аж занадто спритний. Тому і вирішив задати кілька запитань та вивести його на чисту воду. Чи справді хлопець - уособлення моє, а чи шахрай, що хоче надурити.

– А сам чого не вписуєш ім’я? З нас двох, найближче ти знаходишся до книги.

– Мені не треба, - відповів махляр, - Бо на відміну від тебе, всього в достатку маю. До того ж чув, як наказав старий, щоб більше не ганьбити рід славетний, проси мізки і розуму проси, аби не попадатися на різні побрехеньки.

Я бачу - він боїться книги, як вогню. Ховається підвох у ній напевно. Паскуднику відомо добре те, та робить вигляд, мов, це все безпечно. Тут в голові у мене склався план: “Ну постривай! Я зараз дам тобі! В кут зажену, спіймаю на брехні невинними питаннями своїми. Відкрию все твоє гниле нутро, від нього аж смердить усередині”

– Якщо з тобою ми були одне ціле, - я запитав у хлопця так, між іншим, - то маєш знати те, що знаю я.

– Звичайно знаю! Навіть трохи більше!

– Тоді скажи, як брат назвав оту потвору ночі спокусливу, що намагалась затягнути нас обох в тенета блуду, хтивості й розпусти?

– Суккуб чи Суккубус, не пам’ятаю я дрібниць, - миттєво відповів той ошуканець.

Я посміхнувся, адже хлопець набрехав - не знали ми з Тарасом цього слова. Наш батько першим це ім’я назвав! Він докоряв іще за недотепність брату, коли Тарас, не зрозумівши толком, «кускусом» демоницю обізвав, бо знав лише - така буває їжа.  Переконавшись, що хлопчина - то безсовісний шахрай і тільки дурить, прийнявши мій образ. Тоді я виразив великий сумнів до нього і взагалі до дій та слів його підступних:

– Зовсім не той, кого із себе удаєш. Ти намагаєшся ввести мене в оману. Ця книжка з шаром не могли з’явитись просто так. Приніс сюди один із вас навмисно. А ось іще! Не сходиться воно! Якби таким нікчемним був, яким мене ти хочеш змалювати, тоді відразу від Вогню Життя перетворився би при дотику на попіл!

– А ти вже й не такий дурний, яким на перший погляд виглядаєш. Та то не допоможе все одно - чистилище давно тебе чекає.

Зал щез, ми опинились на широкому плато. Туман низький, сріблястий застеляв всю землю. Хоча і ніч, планети добре видно угорі, однак донизу також добивалось світло. Всі маски скинуті і крутіїв я добре розпізнав. Стояло двоє їх :Загур разом із Кізімором. Обидва підло шкірились. Авжеж! Виставу ж гарну розіграли разом! Поки рогатий чарівник, перетворившись на мене, активно сватав записатись в книгу, його поплічник роль відігравав скаженого, старого Трисмегіста. Потішившись добряче, крутії забрали книгу з круглим артефактом, а потім розвернулися й пішли шукати простака, з якого також можна поглумитись. Якби то я не знав триклятих хитрунів - могутніх та підступних чародіїв, то за образи кожний би із них вмивався юшкою червоною у мене.

Я плюнув в бік зелених Квазімод й пішов, куди дивились мої очі. Помітив одинокі постаті людей, які бродили вдалечі самотньо. Але коли наблизився до них з метою запитати про дорогу, відлюдки розбрелися хто-куди і зовсім не хотіли спілкуватись. Так і блукав один у пустці тій, шукав вказівок до оселі Живи. Хоча людей було немало навкруги, але чомусь усі були самотні.