Читати книгу - "Ти моя гра , Мартін Штарк"

Я сиділа в автомобілі Арсена, спостерігаючи, як Київ розливається вогнями нічних вулиць. Розкішний чорний автомобіль ковзав дорогою тихо, майже беззвучно, ізольовуючи мене від реальності. Темне шкіряне сидіння було холодним, але його присутність поруч випромінювала тепло, яке не мало нічого спільного з комфортом. Це було щось небезпечне. Щось, від чого я мала триматися подалі. Я намагалася не дивитися в його бік, але кожна клітина мого тіла відчувала його близькість. Його руки спокійно лежали на кермі. Його темний погляд був спрямований на дорогу, але я знала—він контролює все, навіть мене. 
— Мовчиш? 
Його голос розрізав тишу. 
— Що мені сказати? — я не повертала голови. 
— Можеш подякувати. 
Я засміялася коротко, сухо. 
— За що? За ще одну гру? За те, що я стала частиною твоїх розваг? 
Його пальці стиснули кермо трохи сильніше, але вираз обличчя залишився спокійним. 
— Якщо тобі так хочеться це бачити, Карино, то нехай. 
Я задивилася у вікно, ніби хотіла відгородитися від нього. Але я знала, що це не допоможе. 
— Скажи, ти взагалі здатний просто спілкуватися з жінкою без того, щоб маніпулювати нею? 
Він засміявся тихо, хрипло. 
— А ти хочеш просто спілкуватися зі мною, Карино? 
Я проковтнула клубок у горлі, але не відповіла. Він вже знав відповідь. 

Він зупинив машину прямо біля мого будинку. 
Я зітхнула з полегшенням, простягнувши руку до дверної ручки. Але в ту ж секунду його пальці зімкнулися на моєму зап'ясті. Міцно. Гаряче. Вимогливо. 
Я різко обернулася. Темрява в машині ховала вираз його обличчя, але я відчувала, що щось змінилося. 
Його очі блищали в напівтемряві. 
— Що ти робиш? — мій голос був майже шепотом. 
— Перевіряю, скільки тобі потрібно, щоб втекти від мене. 
Мої груди піднімалися і опускалися швидше, ніж мені хотілося б. 
Я не могла дихати. 
Він не мав на мене так діяти. 
Не після всього, що було. 
— Відпусти, Арсене. 
Я думала, що він проігнорує. Що піде далі, що візьме своє—так, як завжди. Але він відпустив. Просто так. 
Я завмерла, не знаючи, що робити далі. 
Він провів пальцями по волоссю, відкинувшись на сидінні. 
Його губи скривилися у втомленій посмішці. 
— Іди, Карино. 
Я не рухалася. 
Він більше нічого не сказав. Просто дивився на мене. І я зрозуміла. Це ще не кінець.