Читати книгу - "Загальна теорія держави і права: [Підручник для студентів юридичних вищих навчальних закладів]"

1. Залежно від характеру негативних наслідків, що настають за порушення правила, визначеного в диспозиції, можна виділити такі санкції:

а) правовідновлюючі міри — санкції, спрямовані на відновлення порушених прав і законних інтересів, виконання невиконаних або неналежним чином виконаних обов’язків, повернення до попереднього

стану. Прикладами таких санкцій є відшкодування шкоди, примус до виконання зобов’язання в натурі, визнання нормативного чи ненормативного акта недійсним, визнання правочину недійсним, поновлення на роботі тощо;

б) міри юридичної відповідальності — санкції, що означають додаткові позбавлення особистого, організаційного або майнового характеру, які настають унаслідок правопорушення. До цього різновиду санкцій відносять штраф, конфіскацію, позбавлення волі, позбавлення батьківських прав, оголошення догани, звільнення та ін.;

в) заходи попереджувального впливу (наприклад, арешт майна, можливість перевести на попередню оплату покупця, який затримує оплату);

г) власні правові втрати, тобто несприятливі наслідки, що виникають через дії самого суб’єкта (наприклад, втрата права на судовий захист або права на спадщину).

2. За сферою використання санкції поділяються, зокрема, на:

конституційно-правові (наприклад, визнання конституційним судом закону таким, що не відповідає конституції);

цивільно-правові (визнання правочину недійсним, примусове виконання обов’язку в натурі, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, стягнення неустойки та ін.);

адміністративно-правові (наприклад, попередження, штраф, позбавлення спеціального права, наданого громадянинові, адміністративний арешт);

дисциплінарні (винесення догани або звільнення з роботи);

кримінальні (позбавлення волі, виправні роботи, штраф, конфіскація).

3. За ступенем визначеності санкції можуть бути:

абсолютно визначеними, тобто такими, що чітко і вичерпно вказують на вид і міру державного примусу (наприклад, штраф у подвійному розмірі);

відносно визначеними, тобто такими, що передбачають можливість застосування різних видів санкцій (наприклад, штраф або позбавлення волі) або їх різної міри (наприклад, позбавлення волі на строк від двох до п’яти років);

4. Залежно від кількості несприятливих наслідків, що загрожують порушнику, санкції поділяють на:

прості — передбачають один невигідний наслідок (наприклад, штраф);

складні — передбачають одночасне застосування декількох невигідних наслідків (наприклад, позбавлення волі з конфіскацією майна);

альтернативні — передбачають декілька наслідків, один з яких може бути застосовано до правопорушника (наприклад, штраф або обмеження волі).

Вивчаючи структуру норми, слід ураховувати, що в зовнішніх формах права норма, як правило, будується за формулою «якщо — то» і представлена у складі двох елементів: гіпотези і диспозиції (регулятивна норма) або диспозиції і санкції (охоронна норма). Іноді вона взагалі обмежується однією диспозицією (наприклад, як у разі з низкою норм Конституції України).

§ 4. Спеціалізовані норми права: природа, особливості та значення в правовому регулюванні

У системі права існує значна за обсягом група правових норм, що не містять правила (моделі) поведінки. В теорії права ці некласичні правила називають спеціалізованими нормами права. Їх існування зумовлено специфікою самого права. Вони мають певне самостійне значення в регулюванні суспільних відносин.

На відміну від класичного правила поведінки ці норми:

- виконують субсидіарну (додаткову) функцію в правовому регулюванні. Вони зазвичай не є самостійною нормативною основою для виникнення правовідносин і безпосередньо відносини між особами не регулюють. При регламентуванні суспільних відносин вони нібито приєднуються до регулятивних та охоронних норм права, утворюючи в сполученні з ними єдиний нормативний регулятор;

- позбавлені традиційної триелементної логічної структури, характерної для норм права як класичного припису, а мають нетрадиційну, нетипову структуру (тому часто ці норми іменують нетиповими).

Спеціалізовані норми є досить неоднорідними за своїм характером, змістом та цільовим призначенням. Вони можуть бути поділені на дві групи: відправні норми та інші спеціалізовані норми.

Особливе призначення відправних норм полягає у встановленні вихідних засад, основ правового регулювання суспільних відносин. Завдяки цим приписам визначаються цілі, завдання, принципи, межі та методи правового регулювання. Вони є носіями духу права і мають велике значення як в нормотворчому процесі, так і при тлумаченні класичних норм права. Іноді їх іменують системоутворюючими нормами. До відправних належать норми-засади, норми-завдання, норми-принципи тощо.

Норми-засади — це норми, що закріплюють загальні засади, на яких ґрунтуються політична і правова системи. Наприклад, такі норми закріплюють засади конституційного ладу держави, основи соціально- економічного, політичного і державного життя, взаємовідносини держави і особистості. Норми-засади зосереджено насамперед у конституції. Наприклад, ст. 1 Конституції України проголошує Україну суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою; ст. 2 визначає Україну як унітарну державу, а ст. 5 — як республіку. Стаття 15 Конституції України закріплює політичну, економічну та ідеологічну багатоманітність суспільного життя в Україні.

Норми-завдання — це норми, які визначають завдання окремих інститутів або галузей права. Так, ст. 1 КК України встановлює завданням цього кодексу правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам. Стаття 1 СК України вбачає завданням правового регулювання сімейних відносин, зокрема, зміцнення сім’ї як соціального інституту і як союзу конкретних осіб та утвердження почуття обов’язку перед батьками, дітьми та іншими членами сім’ї.

Норми-принципи — це найбільш загальні і стабільні імперативні вимоги, закріплені в праві, які є концентрованим виразом найважливіших сутнісних рис та цінностей, що притаманні цій системі права, і визначають її характер та напрямки подальшого розвитку. Так, ст. 8 Конституції України закріплює принцип верховенства права, а ст. 24 — принцип рівності; ст. 3 ЦК України проголошує принципи справедливості, добросовісності та розумності тощо. На відміну від інших спеціалізованих норм принципи в деяких випадках можуть виступати як безпосередня нормативно-правова основа вирішення юридичної справи, наприклад, при виявленні прогалин у праві.

Інші спеціалізовані норми можна умовно поділити на дві підгрупи: системозберігаючі норми (колізійні і оперативні норми) та системоспрощуючі норми (норми-дефініції, норми-строки, норми-презумпції, норми-преюдиції, норми-фікції та ін.).

Колізійні норми — це норми, що встановлюють правила вибору норми права, яка підлягає застосуванню за наявності розбіжності (зокрема, суперечності) між нормами, що регулюють однакові фактичні обставини. Ці норми допомагають подолати колізії в законодавстві, тому іноді їх іменують нормами-арбітрами. Так, у ст. 8 Конституції України констатовано, що Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. У непрямій формі ця стаття встановлює правило, що у разі розбіжності між нормами Конституції і нормами закону (іншого нормативно-правового акта) застосуванню підлягає норма Конституції.

Оперативні норми — це норми, спрямовані на введення в дію і припинення дії