Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Іван і Чорна Пантера 📚 - Українською

Читати книгу - "Іван і Чорна Пантера"

330
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Іван і Чорна Пантера" автора Володимир Лис. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 64 65 66 ... 82
Перейти на сторінку:
займе жодної посади й не матиме ніякого впливу, а на його прихований бізнес незабаром наїдуть… Та так, що він більше ніколи не підніметься.

— Ти справді такий могутній? — Таумі вимовила це якомога іронічніше.

Костя, мабуть, зрозумів, що, аби відновити довіру, треба казати правду.

— Це мені коштувало двох заводів, одного нафтового родовища й одного корабля, — сказав теж не без іронії. — Притому найкращого мого родовища. Та й корабель… І заводики не найгірші…

— Які жертви!

— Можеш вважати як завгодно. — Бранніков дивився сумно. — Але я не хочу тебе втрачати.

— Гранд мерсі, — сказала французькою (англійською просилося щось інше) Таумі Ремпбелл.

Розкішне ліжко з відкинутою атласною ковдрою було зовсім поруч. Але з-під ліжка визирала чорна кішка, яка пробігла між ними. Вона супроводжувала опівдні їх до аеропорту і хоч була не проти перефарбуватися, не давав сніг, який лежав на узбіччях траси до Шереметьево. Та кішечка все ж соромливо сховалася за найближчу колону, коли Таумі доволі ніжно поцілувала на прощання Костью, котрого зробила своєю непоступливістю значно біднішим.

«Але чи щасливішим? — подумала Таумі вже в салоні літака. — Чи щасливішим… І взагалі… Здається, в мені сидить не черв’як, а крокодил недовіри».

Тут вона відчула: їй нестерпно хочеться побачити Маріонеллу, авжеж, товстунку Маріонеллу, якщо вже мами немає. Давно нема. Чому? Вона, Таумі, теж винна у цьому? Чи тільки Ліонель та ще непутьові братики й сестрички від першого чоловіка? А як помирав її напівзабутий батечко, Джонатан Ремпбелл?

Ще з літака Таумі викликала Маріонеллу до Нью-Йорка. І в аеропорту припала до її широченних грудей-пагорбів.

— Що з тобою, моя дівчинко? — стривожено спитала Маріонелла.

— Нічого. Багато що і… І зовсім нічого…

— Щось трапилося? Тебе хтось образив у тій льодяній Рашен?

— Ні. А втім, довго розказувати. Дуже довго. І не про один цей епізод.

— Ну, як хочеш, моя дівчинко.

— Твоя дівчинка хоче, аби Маріонелла її викупала.

І вже в машині, куди вона сіла поруч з Маріонеллою, нахилившись до її вуха:

— Я хочу тебе, чорна відьмо.

— Що-що? — Маріонелла аж відсунулася.

— Хочу тебе, — тигрині очі Таумі блищали. — Мій язик хоче проникнути у твою велику темну печеру. У твою безодню.

— О Боже! — Маріонелла зойкнула і засопіла. — Що за витребеньки, моя дівчинко?

— Це не витребеньки, — вперто сказала Таумі.

— Ти хоч знаєш, скільки мені років?

Маріонелла покосилася на водія, котрий був за склом і не міг чути їхньої розмови.

— Тобі не стільки, як ти уявляєш, — сказала Таумі. — І не переч. Інакше справді звільню з роботи.

— Після того, як тебе викупаю? — нагадала давню погрозу Маріонелла.

— До того, якщо ти… Ах, дорогуще огидне чудовисько!

Таумі схилила голову на плече Маріонелли й схлипнула.

«Якби хто мене зараз побачив», — подумала.

Її, могутню свавільну Таумі Ремпбелл!

Але вона таки здійснила задумане. Велика чорна Маріонелла, виявляється, гарно пахла.

А наступної ночі Таумі Ремпбелл кохалася з Джеймсом Річардсоном. Психоаналітик виявився дуже ніжним і невмілим. Кілька разів твердив, що про такий фантастичний подарунок долі й мріяти не міг. Таумі всміхнулася, коли він сказав їй це вже після кохання.

А про свою зраду вона вранці повідомила Костью і спитала:

— Між нами все?

— Ні, — почула у відповідь.

— Отже, ти мені прощаєш?

Пауза. Далеке дихання. Уривчасте, важке. Затамоване і уривчасте.

— Я теж кохався цієї ночі з Наташею.

— Наташа?

— Моя дружина.

— Ах ти поганий рашен сволоті! — вибухає Таумі.

— Виходить, тобі можна, моя красунечко? А мені — ні? — Голос у Костьї на диво спокійний.

— Ти хочеш бути з нею? — питає Таумі.

— Ні. Але вона попросила… Сума моїх аліментів… мого відступного… зменшується майже вдвічі.

— Яка ціна за одну ніч! Супермен хрін…

Таумі розроджується словами ще крутішими й брутальнішими. Десь там, у Росії, її Костья не витримує і сміється. Сміх летить через безліч країн й один океан, його не здатні зловити прикордонники й оштрафувати митники.

— Гранд мерсі твоя Наташа, — двома змішаними чужими мовами каже Таумі.

Насправді вона не розуміє — радіти їй чи сумувати? Десь там, на південному заході США, лютує черговий торнадо. А може, й не торнадо. Взимку ці бурі називаються якось інакше. Нью-Йорк не менш засніжений, ніж Москва. Треба навідатися до маєтку-замку, там, певно, зараз дуже гарно. Океан, якщо спуститися вниз десь за кілометр, в цей час сірий, аж сталевий, і по-особливому рокітливий.

Коктейль думок проноситься, змішується в голові Таумі. Одна з думок: може, женити на собі Річардсона? Забезпечена вірність до старості.

«Хіба я буду коли-небудь старою?» — думає Таумі.

І раптом пригадує свою дивну мандрівку до ще дивнішої країни. Конкурс, красунь, точніше, псевдокрасунь, що здається фантомом. Поїдка до села з назвою… О, її вимовити неможливо… Кукур… Куку… Кукур’їчки… О, йес! Вона осилила! Задум божевільного старого Джавіртана… Невже вона, Таумі, могла шукати якийсь череп?

Вона пригадує… Чиє ж обличчя постає перед її очима? Боже мій, того не зовсім здорового на вигляд чоловіка. У Ку-ку… Кукур’їчках… Той чоловік, розповідала перекладачка-вчителька Зіна… Зінаїда… О, йес! Зінаїда казала, що він закоханий в неї, Таумі. У неї багато закоханих. Дуже багато. Але цей чоловік… Зіна казала, що він зберігає її портрет на горищі будинку. Що одного з тих портретів намагався вкрасти rat.[17] А той… О, Джон-Іван забрав портрета… Портрета чи фото… Забрав у щуряки, Іван казав, розповідала Зіна, що було справжнє полювання. Навіть битва.

Таумі сміється, уявивши цю картину, цю сцену.

Закоханий щур? У неї? Ха-ха! Треба десь про це розповісти.

Таумі повеселіла. Та до неї прийшла інша згадка. Тут, в будинку, у сейфі знаходиться череп. І не просто череп, а череп Туммі Маліколоне, Великої Мамби, відьми чи чарівниці, праматері врятованого нею народу ібіро. Що робити з ним?

Ще дорогою до кабінету, в якому зберігався череп Туммі Маліколоне, Таумі вирішила, що має робити.

Вона має повернути черепа Туммі Маліколоне народу ібіро. Він повинен належати цьому маленькому, але гордому народу і знаходитися там, де йому й належить бути — у могилі-пагорбі, насипаному на честь славної дочки народу ібіро.

Того ж дня за її дорученням Ніколь і працівники її аналітичного центру навели довідки. Звернувшись до посольств африканських держав Беніну і Нігерії, вони дізналися, що оскільки більшість народу ібіро проживає в Нігерії, то там же знаходиться і резиденція його величності Вождя і Короля ібіро Самбутсахве Маліто II. Посольство Нігерії послало запит до відповідного міністерства, ті звернулися до короля. Через тиждень від короля надійшло офіційне запрошення, в якому говорилося, що король Самбутсахве щасливий дізнатися, що така славна

1 ... 64 65 66 ... 82
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Іван і Чорна Пантера», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Іван і Чорна Пантера"