Читати книгу - "Іван і Чорна Пантера"

особа, як супермодель Таумі Ремпбелл має родове коріння в народі ібіро й належить до вельми знаного і шанованого роду Маліколоне. Король, його родина і весь народ ібіро будуть щасливі бачити міс Ремпбелл почесною гостею його королівської величності і всього довіреного йому Господом Богом і богами його народу — народу ібіро. Звісно ж, Таумі послала телеграму із вдячністю за запрошення і обіцянкою найближчим, зручним для його величності часом прибути. Ще трохи часу пішло на узгодження всіляких формальностей.

Візит розпочався якраз після закінчення сезону дощів, коли в африканській савані буйно зазеленіли трави й почали розквітати острівки квітів. Таумі прибула до Лагоса з прислугою, серед якої виділялася масивна постать Маріонелли, охоронцями, вірною прес-секретаркою Ніколь, секретаркою Мері з чоловіком, котрий навіть у присутності молодої дружиноньки пожадливо і захоплено пожирав поглядом шефиню своєї обраниці. Мері кохала Роберта, а той, очевидячки, їх двох — Мері й Таумі. Таке становище влаштовувало Таумі, а ревниво-обожнюване ставлення самої Мері до неї, яке тепер перепліталося із жагучими ревнощами, додавало стосункам з її підлеглою пікантності й певною мірою лоскотало нерви, що Таумі завжди любила.

В останній момент Таумі вирішила, що ще пікантнішою була б присутність у складі делегації її колишньої подруги Іветти Сімпсоні. Та відгукнулася на її дзвінок. Цього разу вона не лаялася, не обзивала, а коротко, смиренним голосом сказала, що дякує за запрошення, але мусить порадитися і попросити дозволу в чоловіка, адже вона тепер благопристойна і богобоязлива італійка-матрона.[18]

«Не сміши мене», — хотіла сказати Таумі, але стрималася.

Через кілька годин прийшла есемеска: «Чоловік не дозволяє так далеко їхати». Таумі відповіла: «Запрошую удвох». Відповідь Іветти була лаконічною: «Ні».

Кортеж із чотирьох позашляховиків (два з них привезла Таумі, ще два виділив уряд) на кордоні місцевості, де проживав народ ібіро, зустріла урочиста делегація на чолі з його високістю спадкоємцем престолу наслідним принцом Комутахве. Принц — високий, потужний, опустився на одне коліно й поцілував черевичок Таумі. Далі Таумі мусила пересісти в уквітчаний гілками, листям і квітами візок-карету, в який впряглися дванадцятеро дужих ібірських юнаків-вродливців. На колінах Таумі, зодягнутої в чорне з блискітками плаття майже до землі, котра напівлежала на подушках, напханих сухою пахучою травою, знаходилася заповітна скринька з черепом Туммі Маліколоне. Вона користувалася завжди «зеленим коридором» і жодному митнику не спало на думку зупинити і перевірити, що ж несе ця суперкрасуня. Отож Таумі благополучно минула й американську, й нігерійську митниці. Вздовж доріг стояли молоді воїни зі списами в руках, притупували і співали пісні. Після чотирьох годин такого шляху, протягом якого двічі робили зупинки, аби гостю нагодувати й напоїти соками, нарешті дісталися гірки, на якій зустрів сам король — зовсім не огрядний, хоч і невисокий, проте жвавий чоловік. Він виголосив довжелезну промову, яку столичний перекладач, котрий знав мову ібіро, встигав перекладати п’яте через десяте. А проте й так було зрозуміло суть чи то довжелезного спічу, чи оди на честь гості, адже мова короля була явно ритмічною: монарх вітав гостю — високоповажну і прекрасну — всілякими можливими й неможливими епітетами й метафорами. Таумі Ремпбелл порівнювалася з десятьма тисячами сонць, двома десятками світлих блакитних небес і чарівною королівською квіткою чабупахіро, яка зацвітає яскраво-яскраво раз на десять років. Виступ королівської величності переривався дружними криками «Хей!»[19] і «Маракунаку!».[20]

Коли король нарешті закінчив говорити, на його місце став високий худющий молодик. Таумі чекала, що він також вибухне так само довгою промовою. Але молодик сказав лише три слова: «Така мате ірінаві ту субу».

— Усі схвалюємо мову вождя, — таким був переклад.

Потім було незабутнє видовище, коли із сусідньої гірки в долину, до підніжжя пагорба, на якому знаходилися король Самбутсахве, його наближені і Таумі з її почтом, одна за одною мовби скочувалися хвилі жінок — і молодих, і старшого віку — вдягнуті лише у барвисті спідниці, з вінками на головах, де була заплетена неймовірна кількість косичок. Вони співали пісні, пританцьовували, а коли досягли підніжжя пагорба, то знімали з голів і клали до ніг Таумі вінки. Ряд відходив у бік і ставав поруч із трибуною, а в долину спускалася, скочувалася інша співуча людська хвиля.

Після того, як двадцята чи тридцята хвиля підкотилася, одна із жінок зняла з голови вінок, низько вклонилася і щось сказала.

— Вона запрошує прекрасну гостю станцювати з ними танок найбільшої радості — мратітуму, — пояснив перекладач.

Таумі поглянула на короля, той підбадьорливо кивнув — сміливіше, мовляв. І Таумі спустилася вниз, де її взяли в своє коло десятки ібірських жінок. Таумі танцювала разом з ними, взявшись за руки, руки відпускали, й тоді вона намагалася повторювати рухи своїх сусідок по танцю. Довкола першого кола утворилося друге, потім третє, четверте, десять кіл танцювали довкола Таумі. Враз вона відчула, наче її підхопила і несе кудись велетенська хвиля, тільки не людська, а морська, ні, швидше хвиля була невидимою, але зримо відчутною, це котився й котився вал радості й щастя. Він накривав її з головою і знову відпускав.

Потім жінка, котра кликала її до танку, вивела її в самісінький центр буйства жіночих тіл і енергії. Вона опустилася на коліна й поцілувала землю. Відійшла вбік, а потім те саме проробили геть усі жінки. Коли ж Таумі Ремпбелл лишилася сама — вона легенько кланялася кожній жінці й під кінець дійства відчувала, як пливе під ногами земля й водночас вона піднімається кудись у вись — до неї спустився король. Його величність сказав, що прекрасна й така бажана гостя, гордість його народу, може сказати кілька слів, кілька речень, а може говорити, скільки вважатиме за потрібне. Говорив король чистісінькою англійською мовою й сказав на кінець, що сам буде її тлумачем. Хай говорить, це місце, звідки дуже добре чути на долину й обидва пагорби.

Таумі зібралася з духом, сказала кілька вітальних слів про те, наскільки вона рада перебувати на землі, з якої походить її коріння, з якої пішов рід, котрий заснувала славетна Туммі Маліколоне. І вимовивши це, вона попросила принести їй інкрустовану скриньку, яка лишилася в кареті, якою її сюди привезли. Доки скриньку несли, Таумі пояснила, що за скарб знаходиться в ній. Коли король Самбутсахве почув про череп Туммі Маліколоне, він пустився в неймовірний танок, хоч і заважало довге національне вбрання, схоже чи то на плаття, чи давньоримську, тільки зшиту з різних шматків матерії (натуральної і дорогої, завважила Таумі) тогу. Зробив порух рукою, і йому подали плоского барабана. Король