Читати книгу - "Чотири танкісти і пес – 2"

Дим розвіявся. Крізь трикутний люк у зірваній з завісів брамі Єлень побачив вдалині танк, що наближався повним ходом, а ближче, зовсім близько, під зваленою з даху балкою – руку, присипану землею, і біляву голову.

– Гжесю! – гукнув захриплим, не своїм голосом і показав йому на ключі від детонаторів. – Мур ліворуч, брама, а цей – хата. Як доїдуть – підривай.

Останні слова вимовив уже від дверей. Вибіг до рову, грюкнув люком. Затримав його різкий свист снарядів. Гримнули близькі вибухи, сипнула шматками дерну.

Ще свистіли й хурчали в повітрі осколки, коли Густлік вискочив з рову й підбіг до брами, певніше, до того місця, де була брама, а тепер на зім'ятих листах жерсті горіла олійна фарба. За розбитим муром мчали три танки, позаду повзли самохідні гармати.

Густлік підбіг до Янека, відкинув уламок муру, відтягнув балку, підняв з землі непритомного хлопця, який не випускав з руки снайперської гвинтівки. Глянувши на танки, помітив, що вони починають уповільнювати ходу, зупиняються для прицільної стрільби.

– Двадцять один, двадцять два, – Густлік біг з непритомним сержантом на руках і бурмотів: – Двадцять три, двадцять чотири…

Знав, що цих чотирьох секунд вистачить ворогові, щоб прицілитись після зупинки. Упав на стежку за клумбою, притиснув до землі Янека. У цю ж мить його оглушив блиск, свист, гуркіт вибухів. Снаряди били в будинок і кришили мур, розширюючи вилом.

Важкі осколки пороли кігтями траву. Густлік поклав широку долоню на голову друга – не каска, але хоч трохи захистить. Відчув удар в ногу. Обережно ворухнув ступнею, зігнув ногу в коліні, щоб перевірити, чи цілі кістки та м'язи. Все гаразд – видно, ледве підошву зачепило. Не чекаючи довше, зірвався, закинув Коса на плече й кинувся до бункера.

Саакашвілі біля кулемета бачив крізь бійницю тільки танки – наближуючись, вони поступово збільшувалися. Чекав, коли підійдуть так близько, щоб можна було вдарити кулеметною чергою по люках.

Григорій повернувся і тільки зараз побачив, що Густлік із зміненим до невпізнаний обличчям кладе на підлогу непритомного Коса.

– Янеку, Янечку… – голос сілезьця бринів розпачем ї страхом.

Рвонув мундира на Янекових грудях. Ґудзики порозліталися на всі боки, а Густлік обережно приклав вухо – чи б'ється серце. Билось, але нерівно й, здається, надто тихо. Єлень поспіхом торкався рук, ніг, відгортав волосся з лоба, шукаючи рану. Обережно витер кров із скаліченої щоки.

– Танки! – хрипким голосом крикнув грузин. Ворожі машини під'їхали так близько, що сховалися за рештками муру. Видно було тільки ту, що навпроти брами, а далі за нею – самохідну гармату. Танк на хвилину зупинився, вистрелив. Водночас вибухнуло кілька снарядів. Один з них влучив у верх буйкера, зі стелі посипалось вапно.

– Густліку!

Сілезець не звернув уваги на оклик. Тонким струмком лив воду з казанка на голову й груди Коса.

Саакашвілі збагнув, що зараз може покладатися тільки на себе. Притиснувся до бетону на самому краю бійниці.

Танк наближався, стугін мотора ставав нестерпний, від сталевого брязкоту гусениць боліли вуха. Стріляючи з автоматів, на землю посипалися десантники. Григорій кілька секунд стискав у руці мінерського ключа й саме тепер крутонув ручкою.

Під ногами здригнувся бетон. На мить усе сховалося в блиску й хмарі куряви, з якої виривались язики полум'я. Потім угору знявся стовп диму. «Пантера» загорілась і вибухла, не доїхавши метрів п'ятдесят.

Янек розплющив очі й запитав слабким голосом:

– Стріляють?

– Живий! – заверещав Густлік мов божевільний. – Хай йому грець, живий!

Хлюннув рештою води Янекові в обличчя, посадив йото під стіною, обмотав голову мокрив рушником і лише після цього скочив на допомогу грузинові.

– Влізли?

– Один.

Єлень дивився, як під ударами снарядів валиться мур. Тепер німці не поспішали, боялися мін. Десантники ліниво пострілювали.

– Щось погане задумали…

Янек насилу підвівся, тримаючись за шершаву стіну. Похитав головою, поправив мокрого компреса. Повільно ступав, не відриваючи плеча од стіни, і став з гвинтівкою в руці біля третьої бійниці.

У цю ж мить з вікна на першому поверсі по бункеру хльоснув струмінь вогню. Танкісти відсахнулися од бійниць, бункер наповнився димом.

Густлік зірвався, кинувся до контактів, крутонув ключем од правої групи мін.

Стіни будинку розпалися і поховали вогнеметника разом з піхотинцями, які туди проникли. Але одночасно бункер відкрився самохідній гарматі, що причаїлася на полі за дорогою.

– Розлущитьі – крикнув Григорій після першого удару снаряда, поливаючи свинцем з кулемета передпілля, щоб не дати піхоті піднятися з землі.

– Або й ні, – відповів Густлік і, вхопивши два фаустпатрони, вибіг з бункера.

Саакашвілі й Кос почули ще один гарматний постріл, а потім важкий вибух біля гармати, від якого вона зрушила з місця. Але заледве здригнулися гусениці самохідки, як другий фаустпатрон ударив у її бічну броню, і гармату охопило полум'я.

– Не розлущить! – переможно гукав Густлік, вбігаючи назад до бункера, і ще більше зрадів, побачивши, що Кос веде вогонь із снайперської гвинтівки. – Стріляеві, Янеку? А я думав уже… Тьху, навіть не скажу, що думав.

Кос, ледь усміхаючись і заразом кривлячись, бо дуже боліла голова, стиснув Густлікові плече.

– Цеглою по голові дістав?

– Балкою, – пояснив Єлень. – Але я ж підігрів оту сковороду, га?

– Кепські справи, – сказав Янек.

– Але могло бути гірше, – посміхнувся Густлік.

– Відступають, – докинув Саакашвілі, спостерігаючи крізь бійницю, як одходить піхота й три машини дають задній хід.

– Ото ж то, – зажурився Кос- Стануть за радіусом дії фаустпатронів і битимуть снарядами в нашу шкаралупу, аж поки дощенту не розіб'ють.

На хвилину в бункері всі замовкли. Ще один постріл з гвинтівки, ще дві кулеметні черги й, підтверджуючи Янекові слова, рядом вибухнув снаряд, кинув піском і осколками в бійницю, відбив од стелі жменю камінців.

Чималий осколок ударив у Томашеву гармошку, що лежала в кутку, розсипав по бетонній підлозі куски клавішів і металеві частини. Єлень кинувся до неї, але розбита гармошка тільки безсило зітхнула.

– Грім би їх побив! – вилаявся Тустлік і запитав:- А ми що?

– Сам знаєш: повинні чекати.

Єдень поставив у кутку Гжесеву шаблю і Черешнякового рюкзака, поклав зверху ротмістрового кашкета, поправив, аби лежав рівно, і щось міркував.

– Вуха мені опухнуть, як про цю гармошку довідається, – буркнув собі під ніс, а потім, сівши навпочіпки біля Коса, порадив: – Янеку, а що як нишком до шлюзу, на баржу і за течією… Бо того сигналу, мабуть, не