Читати книгу - "Нічний цирк"

— Хочеш почитати по зірках? — питає сестру Прибамбас. — Чи, може, погуляємо — там не так уже й холодно. — Він витягає з кишені пальта годинник, щоб дізнатися час. — До того ж іще не пізно, — додає він, хоча те, що Мюрреї називають «пізно», інші називають «рано».

Крихітка задумливо кусає губу, а потім відповідає:

— Ні, — каже вона. — Минулого разу все було червоним і заплутаним. Гадаю, мені варто трошки почекати, а вже потім пробувати знову.

— Червоне й заплутане?

Дівчинка киває.

— Наче клубок сплутаних образів, — пояснює вона. — Вогонь і ще щось червоне, але водночас безколірне. Чоловік без тіні. Таке враження, що все заплуталося й переплуталося, наче котики погралися з нитками й зав’язали їх у вузли. Неможливо знайти кінець чи початок.

— Ти казала про це Селії? — питає Прибамбас.

— Поки що ні, — зізнається Крихітка. — Мені не подобається розповідати їй про речі, котрі ще не мають змісту. Зазвичай, він урешті-решт з’являється.

— Це правда, — погоджується Прибамбас.

— Ох, і ще одне, — згадує Крихітка. — До нас хтось прийде. Це я теж бачила. Не знаю, чи передувало це видіння іншому чи було після, а може, вони були одночасно.

— Ти бачила, хто це? — цікавиться Прибамбас.

— Ні, — просто відповідає Крихітка.

Хлопчик не дивується.

— А що ж було червоним? — веде далі він. — Можеш сказати?

Сестра заплющує очі, пригадуючи.

— Схоже на фарбу, — повідомляє вона.

Прибамбас здивовано обертається до неї.

— На фарбу? — перепитує.

— Наче хтось вилив на землю фарбу, — погоджується дівчинка. Вона знову стулює повіки, але швидко розплющує їх. — Темно-червону. Усе переплутано, і, якщо чесно, мені не подобається ця червона частина. Коли я побачила її, в мене аж голова заболіла. Та частина про гостя значно краща.

— Було б добре, щоб прийшов гість, — мріє брат. — Ти знаєш, коли він з’явиться?

Крихітка хитає головою.

— Щось у цьому видінні здається близьким, а щось дуже віддаленим.

Вони трохи сидять, мовчки сьорбаючи сидр і притулившись спинами до стовбура дерева.

— Розкажи мені, будь ласка, історію, — просить дівчинка за кілька хвилин.

— Яку історію? — питає Прибамбас. Він завжди так питає, дозволяє їй самій обирати, навіть якщо йому вже спало щось на думку. Це привілей небагатьох слухачів.

— Історію про дерево, — вирішує Крихітка, вдивляючись у чорне сплетіння гілок над головами.

Брат на хвилинку змовкає, дозволяючи намету й дереву стати декораціями мовчазного прологу. Дівчинка терпляче чекає.

— Таємниці мають свою силу, — починає Прибамбас. — І сила ця слабшає, якщо ними ділитися. Тож краще охороняти їх і охороняти добре. Якщо ти поділишся, навіть із кимось одним, справжніми таємницями, вони одразу зміняться. Записувати їх іще небезпечніше: хтозна, скільки очей зможе прочитати слова на клаптику паперу, хай як обережно ти б із ним поводився. Тож, якщо ти маєш таємниці, і для тебе, і для них буде краще добре про них дбати.

Це деякою мірою й стало причиною того, що зараз на світі поменшало магії. Магія — це таємниця, а таємниці — це, зрештою, магія. Люди роками вчилися чар, ділилися ними й навіть гірше: записували їх у вигадливі книжки, що припадали пилюкою, — а магія слабшала, по краплі втрачала свою силу. Можливо, це було неминучим, але важко назвати його невідворотним. Кожен припускається помилок.

Наймогутніший чаклун усіх часів і народів припустився помилки, поділившись своїми секретами. А оскільки його секрети були одночасно магічними й дуже важливими, помилка виявилася серйозною.

Він розповів їх дівчині. Вона була молодою, розумною й гарненькою...

Крихітка фиркає в горнятко, і Прибамбас зупиняється.

— Перепрошую, — каже вона. — Будь ласка, далі, Бамбасе.

— Вона була молодою, розумною й гарненькою, — веде далі хлопчик. — Тому що, якби вона не була гарною й розумною, він легко зміг би їй протидіяти, тоді історії взагалі б не було.

Чаклун був старий і, звичайно, досить кмітливий, і прожив довге-довге життя, нікому не розповідаючи своїх таємниць. Можливо, за стільки років він забув, як важливо оберігати їх, а може, утратив глузд через її молодість, чи розум, чи красу. Можливо, він просто стомився або перебрав вина й не розумів, що чинить. Хай там як, та він розповів дівчині найзаповітніші таємниці, де ховалися ключі до всіх його чарів.

Коли секрети передавалися від чарівника до дівчини, вони втратили частину своєї сили, як кіт губить частину шерсті, якщо його ретельно вичухати. Але вони все одно ще були