Читати книгу - "Заборонені чари"

Коли за господарем зачинилися двері, Стен повернувся до відкритого порталу і зо хвилю простояв у задумі. Півтори години тому Стоїчков переказав через Буковича: „Збираємось о пів на третю. Поки відпочинь у сестри. Вона чекає на тебе.“ З огляду на різницю в часі між двома світами, це була розумна пропозиція. Завітавши до Маріки, він встигне добре виспатися перед зборами Ради і на ранок, коли військо знову має вирушити в дорогу, буде свіжим та відпочилим.

А проте, Стен вагався. Раніше він узагалі відмовлявся приходити в Норвік, бо вони з сестрою могли зустрічатися лише в тій самій кімнаті, де колись його мати зраджувала його батька. Тепер, з появою нового порталу, ситуація покращилася — але не набагато. Стен і далі не палав бажанням опинитися під одним дахом з колишнім коханцем своєї матері, а тим більше — зустрітися з ним…

„А хай йому чорт!“ — раптом розізлився він. — „Що я мов мала дитина?! Чого я боюся — зустрічі з немічним дідуганом? Може, йому вистачить кебети не показуватися мені на очі…“

Зважившись, він надіслав виклик через портал.

„Стене! Нарешті!“ — за мить озвалася Маріка, її думки-слова летіли стрімко, накладаючись одне на одне. Сестрина відповідь ішла іншою „ниткою“, Стен негайно вхопився за неї й відпустив попередню „нитку“, що вела до старого порталу Конора МакКоя. — „А я вже тебе зачекалася… Зажди трохи. Зараз відкрию.“

„Стривай! Там поруч нема твого… батька?“

„Ні, не турбуйся. Він досі в Лондоні. Повернеться лише завтра ввечері.“

Стен згадав, що на останній їхній зустрічі Маріка щось говорила про поїздку її батька до якогось Лондона.

„Неймовірно!“ — вразився він. — „Тут таке відбувається, а вона навіть не викликала його додому. Але чому? Щоб не насторожити Послідовників?.. Оце так самовладання! Виходить, Міятович мав рацію: я погано знаю власну сестру…“

Невдовзі Маріка знов озвалася. Тепер її думки йшли з нормальною швидкістю:

„Готово, проходь. Тільки обережніше — не спіткнись.“

Останнє попередження було зайвим. Як завжди при переході в інше місце, Стен зробив один крок і зупинився.

Він опинився чи то в шафі, чи то в неглибокій ніші в стіні. Перед ним стояла Маріка й лагідно всміхалася. Вона була одягнена у квітчастий халат, до непристойності короткий — його поли навіть не прикривали коліна; а на ногах у неї були чорні панчохи. Стен вийшов з шафи (це таки була шафа, але водночас убудована в стіну) і пригорнув до себе сестру.

— Вітаю, братику, — промовила вона. — Мені так тебе бракувало.

— А я хвилювався за тебе, — сказав Стен.

Не випускаючи Маріку з обіймів, він роззирнувся довкола. Кімната була дуже затишна, оздоблена досить незвично, але з гарним смаком, і всюди відчувалася присутність жіночої руки. Всі меблі були тонкої, майстерної роботи, старанно відшліфовані навіть у важкоприступних місцях. Посеред кімнати стояло широке ліжко, вкрите пухнастим темно-червоним покривалом. На стіні висіло велике овальне дзеркало, а під ним стояв низенький столик з купою різних пляшечок, коробочок та щіточок — таких самих, як і в Марічиній ґардеробній у Мишковарі.

Обидва вікна було затулено шторами — вочевидь, із обережності. Кімнату заливало яскраве світло від білої кулі, що висіла під стелею. Стен не відчував там присутності маґії — цей світильник явно працював інакше, ніж звичні йому змалку світлові кулі. Здається, два чи три тижні тому сестра щось розповідала про електрику і навіть демонструвала роботу свого ліхтарика…

Маріка відступила на крок від Стена і зміряла його поглядом з ніг до голови.

— Який ти брудний, братику! Просто жах.

— Справді, — погодився він. — П’ять днів провів у дорозі.

— Тобі треба помитися й перевдягтися, — рішуче сказала Маріка. — Не можна в такому вигляді йти на збори.

— Я б радо, але…

— Жодних „але“, — урвала його сестра. — Маємо вдосталь часу. Ходімо, — вона потягла Стена за собою, — зараз приймеш душ… ні, краще ванну. Гаряча ванна — саме те, що зараз тобі потрібно.

Маріка провела брата до сусідньої кімнати, такої ж завдовжки, як спальня, але втричі вужчої по ширині. Її стіни та підлога були облицьовані квадратними мармуровими плитками, щільно підігнаними одна до одної. Дальню частину приміщення відокремлювала від решти скляна перегородка, а посередині, біля одної з поздовжніх стін стояли великі білі ночви.

— Це мильня, — пояснила Маріка, про що Стен і сам здогадався. — Тут її називають ванною кімнатою. А це, — вона вказала на ночви, — ванна.

Поки Стен з цікавістю роззирався, сестра схилилася над ванною, одночасно повернула дві ручки — з червоним та синім ковпаками — і з крана полилася вода, від якої здіймалася пара. Ванна стала швидко наповнюватися. Маріка підставила пальці під струмінь, ще трохи повернула ручку з синім ковпачком, потім випросталась і сказала братові:

— Як бачиш, тут не треба нагрівати воду чарами. До крана надходить і гаряча, й холодна вода, їх можна змішувати на свій розсуд.

— Непогано, — промимрив Стен, уважно роздивляючись чудернацький на вигляд предмет, що стояв під стіною, поруч із ванною. Він викликав у нього якісь невиразні асоціації… Нарешті Стен збагнув. — Ага! Це тутешній відхожий стілець, так?

— Правильно, — підтвердила сестра. — Називається унітазом і влаштований хитріше… Гаразд, шампуні ти не визнаєш, ось твоє улюблене мило, — з цими словами Маріка поклала на кутній край ванни новенький шматок білого мила того ґатунку, яким Стен постійно користувався впродовж останніх трьох років, донедавна навіть не підозрюючи, що воно походить з іншого світу. — Рушники бери