Читати книгу - "Заборонені чари"

— Ні. В Буковича наївся по саме нікуди.

— І солодкого не хочеш?

— Дякую, не влізе.

— Шкода, могла б пригостити морозивом. У нас воно завжди є, навіть узимку. Аліса його дуже полюбляє.

— До речі, вона тут?

— На жаль, ні. Поїхала до університету. Ви з нею розминулися на якісь півгодини. Хотіла вас сьогодні познайомити, але доведеться чекати наступного разу. Аліса чудова дівчина, вона неодмінно сподобається тобі… Тільки цур — не загравай з нею.

Стен посміхнувся:

— Ти ж знаєш, сестричко, твоїх подруг я не чіпаю.

— Авжеж не чіпаєш, — скептично мовила Маріка. — Може, назвати на ім’я всіх, кого ти не чіпав?

Він збентежився й відвів очі.

— Алісу я не чіпатиму. Обіцяю.

Оскільки на той час ванна наповнилася більш ніж наполовину, Маріка перекрила воду й сказала:

— Ну, добре, далі ти й сам упораєшся. Мийся, не поспішай. А я не заважатиму.

Вона вийшла, щільно зачинивши за собою двері, а Стен роздягнувся й заліз у ванну. Він добряче відмокнув у гарячій воді, ретельно вимився, а потім ще довго лежав у зручній ванній, розслабившись і мліючи від задоволення.

Коли розчервонілий від купання Стен повернувся до спальні, там його чекала приємна несподіванка: у кріслі й на двох стільцях було розкладено повний комплект його вбрання — спідня білизна, батистова сорочка, камзол зі штанами, шита золотом князівська мантія з червоного шовку та шкіряні черевики.

Маріка саме розстеляла ліжко. Перехопивши братів погляд, вона лукаво всміхнулася:

— Ось мій тобі сюрприз. — І відвернулася, щоб він міг скинути з себе рушники. — А тепер надягай білизну і мерщій у ліжечко.

— То ти знов увімкнула свій портал? — запитав Стен, продовжуючи зачудовано дивитися на свій одяг (а що це його одяг, не було жодних сумнівів). — Чи зуміла відкрити мій?

— Ні те, ні інше, — відповіла Маріка. — Просто я згадала, як минулого разу ти сказав, що через поспіх залишаєш частину своїх речей в Арпада Савича. От і попросила його… Стене! — раптом перервалася вона. — Я не маю очей на потилиці, проте мені здається, що ти стоїш стовбнем і нічого не робиш. Навіщо тоді я відвернулася?

— Гаразд. Я зараз.

Стен звільнився від рушників, надягнув білизну й забрався під ковдру. Ліжко приємно поєднувало в собі м’якість та пружність, а постіль була свіжа й приємно пахла. Щойно Стенова голова торкнулася подушки, його миттю пойняла соннота.

Маріка повернулася до брата й запитала:

— Тебе залишити? Спи спокійно, не бійся проспати. Я вчасно тебе розбуджу.

— Не йди, — попросив Стен. — Побудь зі мною, поки я засну.

— Гаразд, — охоче погодилась Маріка.

Вона присунула до ліжка стілець, з якого Стен забрав свою білизну, і влаштувалась на ньому. Поли її коротенького халатика трохи розійшлися, і Стен поспіхом відвів очі, остаточно ствердившись на думці, що така одіж — справжнісіньке неподобство.

А вголос він промовив:

— А в тебе мила кімната, дуже охайна. Маєш гарну покоївку.

— Тут я не маю особистої прислуги, — похитала головою Маріка. — І, власне, її не потребую. Не хочу, щоб хтось сторонній потикав носа в мої справи. Ми з Алісою самі прибираємо і в спальні, і в кабінеті, і у ванній… — Тут сестра ніяково всміхнулася. — Та якщо чесно, прибиранням займається сама Аліса, я їй лише допомагаю… вірніше, плутаюсь у неї під ногами. Не навчена змалку до такої роботи.

— Ви з Алісою мешкаєте разом? — здивувався Стен. — Невже замок такий малий?

— Норвік справді невеликий замок, — визнала Маріка. — Проте місця в ньому вистачає. Тут поруч, у цьому ж крилі, є ще три гостьові кімнати. Я могла б зайняти одну з них, але не бачу сенсу. Мені зручніше жити з Алісою — ми гарно ладнаємо, одна одній не заважаємо, а ліжко, як сам бачиш, досить велике, нам удвох не тісно.

— То, може, відведеш мене в якусь із гостьових кімнат, — запропонував Стен. — Ну, щоб не заважати Алісі, коли вона повернеться.

— Не турбуйся, ти їй не заважатимеш, — відповіла Маріка. — Передовсім, вона навряд чи повернеться, поки ти тут. А якщо й повернеться, зачекає, не проблема. Крім того, тобі краще залишатися біля порталу. Мало що може статися.

— Твоя подруга точно не заперечуватиме? — для заспокоєння сумління перепитав Стен.

— Точно, — кивнула Маріка і чомусь посміхнулася. — Алісу це навіть розважить: нарешті в її ліжку спить чоловік!

Останні слова не сподобалися Стенові, надто вже двозначно вони прозвучали, а сестра при цьому ще й якось дивно посміхалася. Хоча, можливо, вона просто мала на увазі, що Алісі давно пора заміж.

З іншого боку, продовжував міркувати Стен, дедалі глибше поринаючи в дрімоту, Маріка виразно дала йому зрозуміти, що Аліса не з тих дівчат, які водять до себе чоловіків. Тобто, вона порядна. А коли врахувати, що спальня в Маріки з Алісою спільна, то складається враження, що тим самим сестра намагається випередити його розпитування про того хлопця, слугу Послідовників… як там його звати — Кей, чи що? Мовляв, я ночую з Алісою, вона порядна, я — також, чоловіків ми до себе не підпускаємо…

Стен усе ще вирішував, з чого почати цю непросту розмову, коли сон остаточно здолав його.

Аліса повернулася в Норвік