Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Північ над Санктафраксом 📚 - Українською

Читати книгу - "Північ над Санктафраксом"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Північ над Санктафраксом" автора Пол Стюарт. Жанр книги: 💙 Дитячі книги / 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 64 65 66 ... 73
Перейти на сторінку:
я не присягав не покидати нікого зі свого екіпажу? — усміхнувся Живчик. — Ти остання, Моджін.

Моджін вивільнилася з обіймів.

— Остання? — перепитала вона.

— Так, Моджін.

Далеко внизу крапля досягла водяної поверхні. Моджін нерішуче поглянула на Гайориба та Гука.

— А де ж тоді решта? Тарп Волопас? Шпуляр?

Живчик відвернувся.

— Шпуляр мертвий, — зітхнув він. — А Тарп, Смілоголов, Сім’якрил Сльота чекають на наше повернення у Санктафраксі.

Моджін знову тривожно здригнулась.

— У Санктафраксі? — спитала вона. — А з ними все гаразд?

Живчик хихикнув.

— Вони відпочивають у моєму кабінеті у Школі Світлознавства і Темрявознавства, — пояснив він. — Живі-живісінькі.

— Але ж, капітане, — не вгавала Моджін. З її обличчя не сходив напружений вираз. Біля краєчків губів пролягли ледь помітні зморшки. — Хіба ти не пам’ятаєш, що тобі сказав Захмарний Вовк?

Живчика обсипало морозом.

— Захмарний Вовк? — прошепотів він. — Ні… ні, не пам’ятаю.

Моджін нахмурилася.

— Він розказав тобі, що ти повинен зробити, — нагадала вона. — На «Бурелові» у далекому відкритому небі, — додала вона стиха, намагаючись підстьобнути його пам’ять. — Перед тим як налетів білий ураган…

— «Бурелов»? Білий ураган? — Живчик похитав головою. — Я нічого не пам’ятаю. Ніхто з нас не пам’ятає, — сказав він, повертаючись до решти. — Цілковитий провал пам’яті з моменту, коли ми увійшли в буремний смерч… — він знову обернувся до Моджін. — Але ти пам’ятаєш. Бо на тобі була важенна керея із каптуром, і буря не затьмарила твоєї пам’яті… Моджін, скажи мені, що нас спіткало. Скажи мені, що ти пам’ятаєш.

Ще одна крапля впала у водоймище, сколихнувши повітря плюском. Моджін відвернулася.

— Ну, кажи! — закричав Живчик. — Я мушу знати!

— Ай справді, — підпрягся Гайориб, — поділися з ним своїми думками. Або я поділюся ними.

— Я не маю іншого вибору, — зітхнула Моджін. Вона гучно втягнула у себе повітря і звела голову. — Коли помагай-біда відлетів — ти власноруч перетяв линву — я перелякалась…

— Я відпустив помагай-біду? — здивувався Живчик.

— Так, — кивнула головою Моджін. — Розповідати далі?

— Розповідай, — відповів Живчик.

— …я перелякалася, що ми ніколи не знайдемо «Бурелова». І все ж ми знайшли його: він дрейфував у серці буремного вихору, де панував супокій. Твій батько, Захмарний Вовк, чекав там на тебе.

— Мій батько, — прошепотів Живчик, і в пам’яті йому проблиснули невиразні спогади. — Він говорив зі мною.

Моджін кивнула головою.

— Він сказав тобі, що Матір бур, — ота могутня буря, яка заронила у Світокраї зароди життя, — повертається.

Кулькап збентежено переступав з ноги на ногу. Хіба не здогадувався він із самого початку про це?

— Він пояснив, що з відкритого неба вона вдарить на Верхоріччя, найвищу точку Темнолісу, — провадила Моджін, — щоб омолодити мруще джерело.

— Так-так, — устряв Кулькап, неспроможний більше зберігати мовчанку. — Достоту, як це описано в берестяних сувоях.

— Тихіше, Кулькапе, — різко осадив хлопця Живчик. Обривки спогадів збиралися докупи, сточувалися. — Але шлях їй заступає Санктафракс, — провадив він. — Так, тепер я пригадую… Захмарний Вовк… він казав мені, щоб я… щоб я відчепив великого Якірного ланцюга, чи не так?

Моджін кивнула головою.

— Якщо Матір бур витратить свої сили на зруйнування Санктафракса, вона ніколи не досягне Верхоріччя і не ввіллє нового життя в його води, — пояснила вона. — І тоді задушлива пітьма зі смоляного серця Темнолісу розповзеться кругом, аж поки накриє кожен клаптик Світокраю!

— О Небо! — застогнав Живчик. — Що ж бо я накоїв? — він зазирнув у вічі Моджін. — Я був там, Моджін. У Санктафраксі. Я міг би їх попередити. Та й те, як світилися наші тіла, мало б мені нагадати… Ох, коли б я тільки пам’ятав батькові настанови! — Він повернувся до решти. — Мерщій вирушаймо назад! Моджін, ти маєш іти з нами! — Нараз його обличчя зблідло і він поточився набік. — Моджін! — розпачливо зойкнув він. — А чи не казав я тобі, коли це має статися?

Дівчина заперечно похитала головою. Живчик знову заквилив.

— Ти знаєш тільки частину розповіді, Моджін. І мені треба було вислухати її, щоб вивільнити пам’ять і пригадати решту… — Він затнувся. — Матір бур повернеться, коли… — І тут він виразно, мов наяву почув голос свого батька: —…коли води Верхоріччя спинять свій плин…

Раптом Моджін нашорошилась. Усе її тіло заклякло в напрузі, погляд прикипів до видовженого, схожого на острогу, скельного виступу, сполученого із джерелом Верхоріччя.

— Живчику! — сказала дівчина, хапаючи капітана за руку. — Живчику, прислухайся!

Живчик принишк. Наставив вухо.

— До чого? — запитав він. — Я нічого не чую.

— Тим-бо й ба! — мовила Моджін. — Воно безмовне.

— Що ти хочеш сказати? — нахмурився Живчик. — Я… — Мороз пішов йому поза шкірою. Мірне цяпання води Верхоріччя урвалося!

— Ось і вмерло джерело Верхоріччя, — промовила Моджін уривчастим голосом. — Це може означати тільки одне…

Живчик звів угору широко розплющені очі.

— Матір Бур уже в дорозі, — сказав він. — Тепер я пам’ятаю геть чисто все. Вона має тут бути на світанку. Та цього ми вже зроду не діждемося. Бо коли виб’є північ, вона вдарить на Санктафракс, змарнує всі свої сили — і Світокрай порине в пітьму. Я невдаха, — гірко скривився він. — Я підвів Захмарного Вовка. Я підвів Санктафракс. Я підвів самого себе.

— Можливо, — виступив наперед Гайориб, — ще не все пропало. — Він перевів погляд на Моджін, і його очі звузились. — Я це читаю в її думках.

— Що? — запитав Живчик. — Що в неї на думці, Гайорибе? —

1 ... 64 65 66 ... 73
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Північ над Санктафраксом», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Північ над Санктафраксом"