Читати книгу - "Емілі з Місячного Серпа"

— Я одвезу тебе.

— О ні, ні. Це дуже люб’язно з вашого боку, та я волію йти пішки. Це так приємно… ходити пішки!

— Маєш на думці, — сказав отець Кассіді, підморгуючи, — що нашу розмову ми повинні тримати в таємниці, аби не дізналася одна поважна пані. Добре, йди з Богом і щоб завше бачила у своїм люстерку променисте, усміхнене личко!

Емілі була такою щасливою, що, вертаючись, не відчувала жодної втоми. Наблизившись до Місячного Серпа, вона зупинилася і з хвилину розчулено дивилася на довколишню красу, що вже врятована від знищення. Була певна цього, бо вірила отцеві Кассіді.

Ранком понеділка Емілі з тривогою вслухалася в тишу, але жоден зловісний звук не долинув до її вух. А ввечері того ж дня, вертаючи зі школи, вона зустріла Високого Джона, що їхав бричкою вгору.

— Чи можна вам прислужитися як підіймач, панно Еміліє з Місячного Серпа? — спитав жартома, проте люб’язно.

Емілі забралася на бричку, почуваючись досить ніяково. Та Високий Джон усміхався приязно.

— Знай: ти скорила серце отця Кассіді, — сповістив він. — Мовив про тебе так: найсолодша дівчина, котру я будь-коли бачив на світі. Аж серце стискається з розпачу, що я тільки бідний, самотній священик.

— У гарну ж історію ти мене вплутала, — вів далі, з усміхом, Високий Джон. — Я, щоб ти знала, так само гордий, як Мурреї, а твоя тітка, Елізабет, сказала мені слова, яких повік не забувають. Через те й постановив вирубати отой лісок дощенту. І ось ти посилаєш до мене святого отця, котрий заради тебе висуває мені незаперечні доводи. А втім, я запевнив його, що мушу з тобою порозумітися і що остаточне рішення залежить саме від тебе.

— Що ж я маю зробити, пане Високий Джоне? — запитала схвильована Емілі.

— Маєш повернути в небуття ту історію з яблуком. А потім, як і раніше, приходити до мене в гості. Бракує мені тебе, тебе й Ільзи, то якщо вже роблю тобі аж таку велику поступку, — принаймні мушу отримати взамін налагодження наших стосунків. Пригадай, якими дружніми вони були перед тією пригодою з яблуком.

— Але ж, пане Високий Джоне, я охоче приходитиму, лиш би тітка Елізабет мені дозволила.

— Скажи їй, як не дозволить, то вирубаю все до пня! А, крім того, ти повинна сама попросити мене не робити цього. Якщо проситимеш досить гарно, не рушу й жодного стовбура. В противному разі повалю все, незважаючи на священика, — рішуче скінчив Високий Джон.

Емілі зосередила думки, зібралася на силі… Склала руки, немов для молитви, піднявши вії, спрямувала погляд на Високого Джона, посміхнулася своєю чарівною усмішкою, що розквітала поступово (Емілі, на рівні інстинкту, вже володіла мистецтвом кокетування) й промовила:

— Прошу, пане Високий Джоне, — тут вона відкашлялася, — будь-ласка, залиште той чудовий гайок, який так люблю. Добре?

— Авжеж. Порядний ірландець завжди виконує те, що просить жінка. Це нас, ірландців, і занапастило. Ми завжди залежали від ласки чи неласки поближньої спіднички. Якби ти прийшла безпосередньо до мене, то здобула б те саме, що й завітавши до отця-пароха. Одначе мусиш дотримати другої частини нашої угоди. Яблука вже достигли, а щурів катма: забралися до пекла.

Емілі влетіла, як вихор, до кухні Місячного Серпа.

— Тітко Елізабет, Високий Джон не рубатиме гайок. Обіцяв не робити цього… Але натомість я маю вряди-годи навідувати його. Ти ж дозволиш мені, правда?

— Я думаю, ти ходила б до нього і без мого дозволу, — відказала тітка Елізабет. Але нині голос її був не такий суворий, як зазвичай. Вона ніколи не зізналась би, наскільки слова Емілі її втішили. Та весь її вигляд незаперечно свідчив про це.

— Ось лист до тебе. І я хотіла би знати, що це все означає.

Емілі схопила листа з цікавістю і занепокоєнням водночас.

Вперше вона отримала справжнього листа, листа — поштою, і це справило їй неабияке задоволення. Адресу було написано чітким енергійним почерком: Вельмишановна панна Емілія Стар, Місячний Серп, Чорноводдя. Але…

— Ти розкрила його! — вигукнула обурена Емілі.

— Аякже. Ти, панянко, не будеш отримувати листів без мого відома. Цікаво мені знати, з якого дива отець Кассіді пише до тебе, звідки це пішло? І що за дурниці наплетено в тому листі?

— Я ходила до нього в суботу, — визнала Емілі, бачачи, що шила в мішку вже не сховати. — Просила його вплинути на Високого Джона, щоб не допустити знищення гайка.

— Еміліє Берд Стар!

— Я одразу призналася, що є протестанткою, — сказала, майже викрикнула, Емілі. — Він розуміє все. Поводився, як звичайна людина. Я віддаю перевагу йому перед пастором Дейром.

Тітка Елізабет не відповіла. Хто приніс добру вістку, тому багато чого прощається. Обмежилася неприязним поглядом, та Емілі була занадто щасливою, аби зважати на це. Побігла з листом на горище і там взялася уважно читати.

«Перлиночко-Емілечко, — писав отець Кассіді. — Я бачився з твоїм приятелем і певен, що лісок твій буде врятований. Тож матимеш змогу стрибати там, як давніше, моя русалонько. Але, гадаю, ти маєш особисто попросити пана Саллівана зглянутись над любими твоїми деревами. І можеш бути спокійною: він — чоловік доволі розважливий. Треба тільки знати, що, коли і як. До речі, як там чується нова мова? Чи посувається твоя епічна поема? Сподіваюсь, ти вже не маєш клопоту з тим, щоб вивести „Дитя моря“ на чисту воду. Бувай і далі вірною приятелькою ельфів, а також твого захопленого шанувальника

Джеймса Кассіді

P.S. Бей тобі кланяється. Цікаво, як звучатиме „кіт“ вашою мовою? А втім, ти не знайшла звуків більш котячих, ніж у слові