Читати книгу - "Марафон завдовжки в тиждень, Ростислав Феодосійович Самбук"

Треба натякнути, щоб не робила цього, навіть не натякати, просто сказати, що в нього вистачить грошей і на нове пальто, і на гарні сукні, навіть показати гроші, дати дві тисячі чи більше, аби купила на базарі фруктів та горілки, чарка йому не завадить, легше переноситиме самотність, та й взагалі горілка бадьорить і надає впевненості!

Гаркуша згадав, що в буфеті стоїть недопита пляшка, дістав, потримав у руці, покалатавши, та поставив назад: ні, пити самому – остання справа, п'ють від безнадії чи нудьги, а в нього все гаразд, як кажуть, тимчасові труднощі, а хто застрахований від них? Краще він вип'є за вечерею разом із Стефанією, після невеличкої пиятики й любовні втіхи приємніші – Гаркуша посміхнувся, згадавши, що виробляла з ним вночі Стефанія: все ж жінка в такому віці приємніша за недосвідчене дівча.

Гаркуша розгорнув книжку, однак навіть німецький письменник не пробудив у ньому цікавість – переживання якоїсь жінки, кому це потрібно, світ хвилюють зовсім ініш проблеми, насамперед війна, і правильно казав Кранке: тільки під час війни справжній чоловік може виявити свої найкращі якості.

Отак, як він, Гаркуша!

Однак з Гаркушею треба кінчати. Нехай з'явиться на світ капітан Степан Панасович Ралько. Документи па нього справжні, головний спец «Цепеліну» по документів Валбіцин казав, що не фальшивка, справжня офіцерська книжка капітана, захопленого в полон.

Гаркуша дістав її, розгорнув і вдивлявся довго, наче це й не звичайнісінький документ, а щось справді варте уваги. Поклав офіцерську книжку, продовольчий атестат та ініш документи на ім'я Ралька до лівої кишені гімнастерки. Подумав трохи й засунув туди ж гроші сотеннимн купюами, гімнастерку вдень одягав, а вночі клав поруч себе на тумбочку, аби Стефанія не нипшорила по кишенях.

Документи на ім'я Гаркуші полишив у шинелі, що висіла в передпокої, засунув до сумки паку грошей, поклав її там же на туалетний столик: був упевнений, що жінка обов'язково зазирне до неї, навіть хотів цього – більше поважатиме…

Не знімаючи чобіт, Гаркуша простягнувся на дивані й задрімав. Спав тихо й сторожко, звик так спати, як лісовий звір, – спати й все чути, аби прокинутися за найменшої небезпеки. Втім, яка небезпека в затишній квартирі посеред тилового міста, але, тихо посопуючи, чув навіть цокання маятника стінного годинника, який також лишився Стефанії від попереднього пожильця.

Гаркуша спав, прокидався і знову засинав, нарешті йому набридло спати, ліниво підвівся з дивана й подався на кухню, щоб заварити чаю. Скоро мусила повернутися Стефанія, вона розігріє борщ і дасть на друге щось м'ясне, обіцяла принести відбивні, Гаркуша відчув голод, згадавши про м'ясо з підсмаженою картоплею, міг би й сам розігріти борщ, та вирішив обмежитися чаєм з бутербродами, слава богу, хліб свіжий і є масло та ковбаса.

Гаркуша подумав: Стефанія, певно, й не знає, що існують на світі холодильники, він бачив такі холодильні шафи в німців, сюди вони ще не дійшли, а шкода, продукти в них зберігаються довше, та й взагалі приємно в літню спеку витягнути з білої шафи пляшку холодного пива.

Пива в Стефанії не було, це, правда, не дуже засмучувало Гаркушу, то німці не можуть існувати без гамбурзького чи баварського чорного, він обійдеться і чаєм – Гаркуша дочекався, поки закипіла вода, й насипав у чайник повну, з гіркою, ложечку справжнього чаю – для чого йому заощаджувати Стефаніїні запаси? Чекаючи, поки чай завариться, Гаркуша відрізав товстий кусень хліба, намастив маслом і потягнувся до ковбаси, та шерех за дверима насторожив його. Точно, хтось стояв за вхідними дверима, Гаркуша почув це з кухні, він дав би голову на відсіч, що хтось піднявся до сходової площадки, мабуть, повернулася Стефанія і шукає ключ у сумочці, – Гаркуща полишив ковбасу й присунувся до дверей, що вели з кухні до передпокою: так і є, Стефанія, нарешті вона знайшла ключ, вставила йогоу шпарину й повертає.

Замок клацнув, і Гаркуша ступив уперед, задоволено посміхнувшись, – все ж занудився в порожній квартирі.

Слава богу, він помітив їх раніше, ніж вони його: двері зарипіли й відчинилися обережно, у вузькій щілині Гаркуша побачив смугляве обличчя і погон – інший на його місці розгубився б, секундної розгубленості вистачило б, щоб люди за дверима зорієнтувалися в ситуації і кинулись на нього, та Гаркуша мав блискавичну реакцію, ця реакція не раз перевірялась у «Цепеліні» й виручала його в сутичках з вартовими під час переходу лінії фронту, виручила вона його і зараз – Гаркуша ступив пружний крок назад до кухні й причинив за собою двері, замкнувши на засув. Почув стукіт чобіт у передпокої, хтось навалився на двері – Гаркуша витягнув пістолет, готовий стріляти, минула секунда чи дві, а він уже усвідомив, що програв, бо відступу не було: все ж енкаведисти вийшли на нього й даремно він самовтішався і гадав, що обвів їх навколо пальця.

У двері вдарили ще раз – Гаркуша вистрілив і відступив до коридорчика, тепер йому лишалося якнайдорожче продати життя: мав обойму в пістолеті й ще одну запасну…

Притулився спиною до дверей ванної – зручна позиція і він встигне розстріляти всю обойму, поки «смершівці» перетнуть кухню.

У двері вдарили знову, і Гаркуша вистрілив ще раз – хвала богові, квартира стара й двері міцні, виламати їх не так уже й просто.

Нараз Гаркуша подумав, що, зрештою, це не має значення, все одно двері довго не витримають і жити йому лишилося лічені хвилини. Так, може, хвилин п'ять чи трохи більше, він ще може відступити до ванної, енкаведистам доведеться ламати ще одні двері, та все одно виламають, а він розстріляє свою другу обойму…

А з ванної відступу нема – лише віконечко на п'ятому поверсі.

Але ж є вузький карниз…

Тільки згадавши цю вузьку смужку на п'ятиповерховій висоті, Гаркуша відчув холод на спині. Ширина карниза не більше долоні, по ньому не пройти й цирковому акробату. Правда, до даху сусіднього будинку всього кілька метрів – ні, не пройти, все одно зірветься ї впаде в кам'яний мішок. Неминуча смерть, але й тут смерть, а там, може є кілька шансів із ста, можливо, лише один шанс, а тут жодного, треба приліпитися до стіни, рятівні три чи чотири метри, потім круто розвернутися і стрибнути на коньок черепичного даху, влучити саме на коньок і не послизнутися, бо дах