Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Останній рейс, Владлен Олексійович Суслов 📚 - Українською

Читати книгу - "Останній рейс, Владлен Олексійович Суслов"

310
0
09.05.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Останній рейс" автора Владлен Олексійович Суслов. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 64 65 66 ... 79
Перейти на сторінку:
поїдемо, — запропонував Андрій Остапович. — Скоріше буде.

Загорська була по дорозі, і вони заїхали дізнатись, як ідуть справи в Якименка та Шовкопляса. Наслідки перевершили сподівання: в льоху виявили 73 метри ратину.

В великому, освітленому голубим приємним світлом приміщенні Аерофлоту було людно.

— Я начальник міського управління міліції, — звернувся до чергового диспетчера Єлізаров. — Терміново потрібно два місця на Ростов.

— Будь ласка. Завтра о шостій двадцять в Ростов вилітає ТУ-104.

— Нам треба сьогодні прибути, і до одинадцятої вечора.

— На сьогоднішній рейс квитки продано. Але ми б улаштували ваших товаришів. Та біда в тім, що над Ростовом гроза. Аеропорт закритий. Так що, на жаль, нічим допомогти не можу.

— Начальник агентства в себе?

— В себе. Перші двері праворуч.

Вислухавши працівників міліції, начальник агентства замислився.

— Через якісь там дрібниці ми б не турбували вас, Степане Леонтійовичу, — сказав Луговий.

— Розумію… Розумію… А якщо ваших працівників висадити в іншому якомусь пункті недалеко від Ростова. Такий варіант підходить?

— Звичайно. Лише б наздогнати бакинський поїзд. А чи то буде Ростов, чи інша станція, не так важливо.

— Ви можете назвати, де він зупиняється?

— Будь ласка, — дістав Луговий розклад.

— Ось Мальцеве. Зупинка три хвилини. Влаштовує?

— Цілком, — сказав Луговий. Начальник агентства натиснув кнопку селектора.

— Товаришу Шостак, у нас є вільні від роботи екіпажі вертольотів? МІ-4… Чудово. Готуйтесь до вильоту… Коли? Зараз узнаю… — повернувши голову, він спитав: — Через скільки хвилин ваші працівники можуть вилетіти?

— Через півгодини, — відповів комісар.

— Отже, так, Юрію Гларіоновичу, через півгодини до вас з'являться працівники міліції… Прізвища?

— Шилов і Кирюша, — підказав Луговий…

Рівно через тридцять хвилин вертоліт, немов гігантський метелик, піднявся з аеродрому і взяв курс на Мальцево.


ПОХІД У МІЛІЦІЮ

Хлопці підійшли до міського управління міліції. Альоша зайшов до чергового, а Діма й Володя лишилися в сквері.

— Чого тобі, хлопчику? — підвівши голову, спитав майор.

— Мені треба самого головного начальника, — трохи ніяковіючи, але твердо сказав Альоша.

— А може, ми вдвох розберемось? — усміхнувся майор. — Спочатку розкажи, що в тебе, а потім, коли треба, підемо до самого головного начальника. Та до того ж начальника і його заступника в управлінні зараз нема.

Альоша вважав, що його питання може вирішити лише начальник міліції, і взявся за ручку дверей.

— Зажди! — зупинив його майор, але тут задеренчав один з численних телефонів. — Черговий управління міліції Зацепін слухає вас.

Майор робив знаки Альоші залишитись, але той вислизнув з кімнати.

— Доведеться почекати, — сівши поряд з товаришами на лавку, сказав Альоша. — Начальник поїхав і заступник теж.

— Почекаємо, — згодився Володя.

— Чого нам тут стовбичити, — незадоволено буркнув Діма. — Прийдемо завтра.

— Знову ти за своє, — скривився Альоша. — Здається, домовились.

— Добре, чекатимемо, — з покірним виглядом відповів Діма. Та мовчав він недовго. — Де Вітя? Куди він пішов?

— А він сьогодні й не приходив, — відповів Володя.

— Не приходив? Що з ним? — запитливо подивився Діма на товаришів. — А що, як перукар його вбив?

— Кращого нічого не міг вигадати? — розгнівався Альоша, але тривога вже закралася йому в душу.

Занепокоївся і Володя. Вони зовсім забули про Вітю. Ще друзями називаються…

— Давайте не будемо думати й гадати, — запропонував він, — підемо до Віті і довідаємось, що з ним.

… В палісаднику хлопці побачили Надію Миколаївну. Тихенько мугикаючи собі під ніс якусь пісню, вона поралася біля клумби вогненно-червоних жоржин.

— Вітя в садку, — помітивши хлопців, сказала вона.

Широко розкинувши руки, в самих синіх з білою облямівкою трусах, Вітя терпляче лежав під палючим промінням сонця посеред невеликого острівка трави. На голові білів тюрбан з рушника.

Дорогою Альоша, Діма й Володя робили різні припущення, чого Вітя не прийшов, що з ним трапилось. Хіба кому-небудь з них могло спасти на думку, що заступник начальника НПВБ міг знехтувати своїми обов'язками, забути про присягу? А він — на тобі — живий і здоровий лежить, блаженно заплющивши очі, ніжиться на сонці. Від обурення ніхто не міг промовити й слова. Першим отямився Альоша.

— Пішли! — круто повернувся він. — Все ясно! Нам тут нічого робити.

Вітя почув голос і ледь-ледь розплющив очі.

— А, це ви, — позіхаючи підвівся він.

— Ні, це не ми, це тобі сниться! — вигукнув Альоша. — Якщо тобі начхати, наплювати на товаришів, не хочеш бути з нами, то відверто скажи… Так знаєш, хто робить? Так… — затнувся він, від хвилювання не знаходячи в своєму лексиконі слова, яке могло хоча б частково охарактеризувати Вітин вчинок. — Знаєш?!

— Договорюй, договорюй! — взявся в боки Вітя. — Чого ж ти замовк?

Володя бачив, що ось-ось вибухне серйозна сварка. Альоша й Вітя нагадували задирикуватих півнів, готових кинутись у бій. Перш за все треба вислухати Вітю, а потім вирішувати.

Володя став між Вітею та Альошею.

— Стривай, Альошо! І ти, Вікторе, притримай язика… Та припиніть же!

Вітя й Альоша, намагаючись не дивитись один на одного, розійшлися в різні боки. Вперше за їхню довгорічну дружбу вони серйозно посварились.

— Скажи, чого ти не прийшов? — спитав Володя.

— Кинь, Володю, час гаяти! — втрутився Діма. —

1 ... 64 65 66 ... 79
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Останній рейс, Владлен Олексійович Суслов», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Останній рейс, Владлен Олексійович Суслов"