Читати книгу - "Ми - дракони, Тала Тоцка"

— Ми тепер повинні лізти у вогонь, Расселе? Будь ласка, скажіть, що ми туди не підемо.

Рассел підійшов і взяв її за руки.

— Іві, ти знаєш, що я не керую більше своїм життям, воно належить тобі, я навіть не знаю, як це працює. Так скажи, невже я дозволю, щоб з тобою щось сталося? Повір мені Ів, — з цими словами він підхопив Івейну на руки і ступив у вогонь.

Навколо вирувало і сипало цілими снопами іскор полум'я, Рас біг, тримаючи на руках Івейну і відчував, як загоряється на ньому волосся і плавиться одяг, ось вже вони з Івейною обидвоє охоплені вогнем і палають, як два факела. Останнє, що бачив Рас, як на них падає величезне палаюче дерево.

Отямились вони, сидячи в обіймах один одного на стежці, яка впиралася в невеликий акуратний будиночок. Він майже повністю сховався під химерно сплетеними кронами двох дерев, що з вигляду нагадували королівську корону.

Расс допоміг Ів піднятися і озирнувся сам. Вони попрямували до будинку, і раптом з найближчого чагарника почулося глухе, хиже гарчання. Потім звідти ж блиснула пара червоних очиськ, що дико світилися, а потім ще одна, і ще. Кущі заворушилися, через них продиралася невідома істота розміром з сайрана, з великою головою, короткими ногами і чорною здибленою шерстю. Слідом за ним підтягувалися побратими, і незабаром Рассел з відчаєм дивився на зграю червонооких тварюг з оскаленою пащею і гадки не мав, що йому тепер робити.

Бік обпекло вогнем, Расс всунув руку в кишеню і намацав зуб турона, той самий, що дала йому Езара. Він дістав зуб і побачив, що, з нього немов ллється світло, і вже через мить в руках Рассела сяяв меч, що розсікав імлу сліпучими сполохами. Найближча до нього тварюка грізно рикнула і стрибнула.

— За спину, Ів, — крикнув Расс, змахуючи мечем. Тварюка пискнула і розсипалася сріблястими іскрами.

Вони кидалися на девіна то відразу декілька, то по черзі, Рассел тільки встигав махати мечем, розвіюючи тварюк як сутінки над густою травою. Незабаром він втомився і ледь утримував в руках меч. І весь цей час в мізках билася думка — звідкись же він знає, як взагалі тримати в руках меч і як потрібно правильно вдарити, щоб убити мерзенну тварюку наповал.

Нарешті остання примара з виттям розсипалась, Рассел витер меч об траву, той почав зменшуватися, зіщулюватися в розмірах, і ось уже в девіна на долоні лежав звичайний гладкий туронівський зуб. Рас подивився на будиночок — дверей не було, тільки невеликі віконця, звідки струмувало холодне місячне світло. Северін не стримався і жбурнув у будиночок зуб.

На стіні будиночка з’явилися обриси дверей, потім двері скрипнули і відчинилися. На поріг вийшла висока, майже на пів-голови вище Рассела, жінка. Її можна було назвати старою, якби не бездоганна постава і розкішне руде волосся майже до колін, зібране і перехоплене стрічками в трьох місцях.

— Ну доброї ночі, Ітеме Родеріку, — без тіні глузування сказала вона і відійшла в бік, даючи Расселу знак увійти, — і ти проходь, принцесо. Та ворушіться вже, поки я не передумала.