Читати книгу - "Житія Святих - Вересень, Данило Туптало"

що підслухували, пішли до ігумена й повідали йому все. Він же, почувши їх, почав говорити із плачем: "Я, діти мої, вночі задрімав і бачив видіння: прийшли-бо два мужі світлоносні, ведучи мене на висоту небесну, звідки прийшов до мене голос, що промовив: "Прийди і поди вись, що уготував благій нареченій моїй Теодорі. Побачив же світлоносний рай, його ж краси неможливо описати. Введено мене до середини, показано мені світлицю, а в ній ложе золоте послане, і ангел при ньому стояв, оберігаючи. Спитав я тих, що вели мене: "Кому світлиця ця і ложе приготовлене є?" І відповіли мені: "Зажди трохи й побачиш славу Божу". І невдовзі побачив чини ангельські, і мучеників, і преподобних, що ішли до світлиці із чудовими піснями, солодкості їхнього гласу годі описати. Посеред них побачив жінку прегарну у славі великій, її довели до світлиці, посадили на ложі, співаючи пресолодкі пісні. Я ж поклонився зі страхом чесній тій жінці. Рече ж мені ангел: "Чи знаєш, хто то є?" відповідаю: "Ні, Господи мій!" Він же мені рече: "Це є чернець твій Теодор, жінка-бо за природою, чоловік же за образом. Вона в подружжі мало проживши, залишила світ заради Бога і трудилась у вашому монастирі і оббріхана була за дівицю, що народила дитину, не сказала, що вона не чоловік, але приховала, що є вона жінкою. І вона, як рідний батько, прийняла дитину й вигодувала її. Вигнана ж із монастиря вашого, багато постраждала, зілля ївши і воду морську пивши, зиму, і спеку, й оголеність терплячи, напасті численні від бісів переносячи. За це все так пошанував її милостивий Бог, возлюбив-бо як наречену свою і вчинив її спадкоємицею царства свого із усіма святими". Це почувши, я почав плакати, бо не відав тайни цієї, а пойняв віру брехні, озлобився на святу, з безчестям її із монастиря вигнавши, і в цьому плачі прокинувся зі сну. І тепер, діти мої серце моє наповнене радості й болю. Радію, що сподобився преславне побачити видіння і почути пресолодкі гласи святих пісень, яких вухо моє не чувало, а болію ж і плачу, бо не пізнав раби Божої і нареченої Його улюбленої, що посеред нас, грішних, жила, а не знаючи, кривдив її довгий час".

Потім зібрав ігумен братію, пішов до келії блаженної, постукав у двері, кажучи: "Отче Теодоре, благослови!" — але не було відповіді, переставився до Господа. Дитина ж, плачучи над нею, заснула, і ледве змогли її розбудити» Коли ж, вставши, хлопець відчинив двері і ввійшли до келії, знайшли її, що на землі лежала, руки маючи до грудей складені й заплющені очі, лице ж сяяло добротою, як лице ангельське. Опрятуючи ж святе тіло, відкрив ігумен груди її, висохлі від чернечого посту, і з цього всі пізнали, що жінка це була, і здивувалися, й плакали вельми. Повелів ігумен, щоб нікому не розкривали таємниці, доки не закликані будуть ті, що наклеп на преподобну нанесли щодо дівиці і щодо дитини. Послав же ігумен братію до єнатського ігумена, кажучи: "Молимо любов твою, отче, прийди до нас із братією своєю, свято-бо нам нині велике є і хочемо, щоб посвяткував із нами". Прийшов-бо єнатський ігумен, узявши з собою ченців своїх, і повели його до святого тіла блаженної Теодори, кажучи: "Отче, чоловік дочки твоєї вмер!" — і показали йому тіло преподобної і спитали: "Чи не це є Теодор?" І рече єнатський ігумен; "Той є воїстину!" Запитали й ченців, що прийшли з ним, кажучи: "Чи знаєте його?" Вони відповіли: "Та ж добре знаємо, це є псевдочернець Теодор, що осквернив дівицю нашу, хай воздасть йому Бог відповідно до діл його". Тоді октодекатський ігумен відслонив груди її і показав груди її жіночі й рече: "Чи чоловіча це є плоть? Нею ви, отці, звабилися, гадаючи, що чоловік є, але жінкою вона була природою, ім'я і образ змінивши, як ангел посеред нас, грішників, живучи, ми ж не знали таємниці її і численні від нас напасті прийняла, тепер же кінець її показав, що було і що є, що праведна й преподобна є і Христу, Богові нашому, улюблена. Бачив-бо я її в палаці небесному в славі та світлі великім, як веселилася із ликами ангельськими і з усіма святими".

Тоді всі, що там стояли, жахнулися і здивувалися на тайну цю велику, посоромилися вельми ті, що оббрехали її в грісі, йому ж бо не була повинна, і плакали всі вельми, кажучи: "Горе нам, що ображали немалий час рабу Божу!" — і припадали до її святих мощів, зі сльозами кажучи: "Прости нам, раба Божа, що через невідан ня згрішили тобі". По тому явився ангел Божий ігумену того монастиря, кажучи: "Візьми коня й рушай до міста і кого першим зустрінеш собі, того візьми й приведи сюди!" Виїхав ігумен швидко, як повелено йому було, й побачив чоловіка, що дорогою йшов йому назустріч, спитав його: "Куди йдеш, чоловіче?" Він же відповів: "Чув, що жона моя померла в якомусь монастирі і йду розшукати її й побачити". Ігумен же узяв чоловіка цього із собою і, посадивши його на коня, дісталися до монастиря. І привели його до тіла святого преподобної; коли ж побачив її чоловік, то почав гірко ридати й битися над мощами її, аж ніяк утішити його не можна було. Про все це прочули в довколішніх монастирях, зібралася величезна кількість іноків зі свічками й кадилами і, опрятавши тіло її святе, поховали її чесно в тому монастирі, в якому добре трудилася. І сотворили свято велике на багато днів, славлячи Христа-Бога і величаючи улюблену його наречену преподобну Теодору. Чоловік же її після поховання випросив собі келію ту, в якій дружина його жила як Христова наречена, і там, постригшись, мешкав у пості, молитвах і сльозах, поминаючи труди преподобної Теодори, і невдовзі помер добре, перейшовши до Господа. Хлопець же той, на ім'я Теодор, якого преподобна мала за сина, успадкував поведінку, труди, подвиги і все чеснотливе життя гаданого батька свого, власне кажучи, матері своєї преподобної Теодори, і в таку досконалість прийшов, що після смерті ігумена монастиря того всіма іноками був вибраний на ігуменство, і був отець добрий, наставляючи чад своїх на шлях спасіння. Ним-таки і сам пішов услід преподобній Теодорі і з нею в обителях небесних перебуває. Молитвами святих твоїх, Господи, не позбав і нас небесного царства свого. Амінь!

У той-таки день пам'ять преподобного Євфросина

Преподобний отець наш Євфросин