Читати книгу - "Магія у подарунок, Мiла Морес"

Створила ілюзію для Дайни та Арджина, ніби ми лежимо на піску під сонечком, засмагаємо. Вони не здивувалися, просто лягли на підлогу, обнявшись. З їхньої пам'яті ніби вже все лихе стерто, а у вітальні взагалі-то ще вогнем горить бій. Пустив би мене Енді, я точно задала би їм вогню. В прямому сенсі.

- Есмо, можеш вийти, - чую голос Енді.

- Ні, нехай залишиться, - Елім заступається.

Звісно, я вийду. Відразу зрозуміла, чому мене кличе Енді. У вітальні залишився один недобитий монстр, і Енді точно знає, що цей останній. Дає мені можливість попрактикуватись. Ну що ж, дякую і на тому.

Вискочила з кола і кинулася в бік монстра, з рук миттєво вилетіла вогненна куля, потім ще одна і ще. Мені залишилося зовсім трохи добити тварюку, ніхто більше не втручався. Вони втомилися, знаю, хоча Енді з Елімом так само стоять у оборонній позі, готові ось-ось кинутися в атаку. Але мені вже не потрібна допомога. Підходжу ближче до монстра з головою вовка, він ледве смикається, випускаю з рук вогняний смолоскип. Головне, вчасно руки відсмикнути, бо перестараюся. Всі. Закінчено. Останній кролик мертвий. В мені ще повно сил, хочу в бій.

- Розумниця, Есмо, ти моя дівчинка, - Енді обійняв мене за талію і притягнув до себе, пристрасно поцілував у губи. Почуваюся зараз дівчиною героя. Так, він мій герой. Сяє, посмішка до вух. Чує мої думки. Елім теж красень, сильний виявляється. Поцілувати і його чи що?

Ловлю злий погляд Енді. Він ще міцніше мене стискає. Дивись, не перестарайся.

- Я все чув. Не жартуй зі мною так, Есмо.

Лукаво посміхаюся йому у відповідь. На мить я забула, що ми тут не одні. На бенкет зібралася вся братія. Точніше, всі відомі мені маги. Вони, схоже, переводять дух і поки що не готові поговорити. От і добре, можна ще стояти ось так обійнявшись з Енді. Правда, липкий він весь, і пахне погано.

- Есмо, - до нас підійшов Елім, - можна тебе на пару слів?

- Говори тут, - Енді не дає мені й слова вставити.

- Так, Еліме, можеш говорити, - не стала додавати, що він все одно читає твої думки. Може Енді не хоче поширюватися про свої сили, так що і я не інформуватиму всіх. У відповідь він притис мене до себе знову. Це означає, що я міркую правильно.

- Есмо, - Елім перевів погляд з мене на Енді і назад, - ти розумієш, що він – темний?

- Що? Еліме, що ти таке кажеш? - піднімаю очі на Енді, у нього виступили жовна на обличчі, бачу, що злиться.

- Есмо, він – темний маг. Чому ти з ним?

- Енді, це правда?

Я чекала, що він почне виправдовуватися, хоч щось скаже на свій захист, але Енді мовчить, і я відчуваю, як частішає його пульс, але цього разу не через мою присутність поряд.

- Есмо, я ж сказав тобі, що я на твоїй стороні. Хіба сьогодні ще раз це не підтвердилось?

- Не вір йому, вони завжди брешуть, Есмо. Ходімо з нами, - Елім простягає мені руку, а Енді міцніше притискає до себе.

- Я не розумію що відбувається. Енді, скажи щось.

Дивлюся на свого хлопця, чекаю пояснень, тілом біжить холодок. Я вже намагаюся вибратися із щільної хватки, але він мене не відпускає. Власно утримує, даючи всім зрозуміти, що я належу йому.

Інші Нотрили вже вишикувалися за спиною Еліма. Чого вони чекають? Ще одного бою?