Читати книгу - "Коли спалахують зорі, Наталія Ольшевська"

   Ще годину кружляю вулицями міста, поки сонце не освітлює фасади будинків. Ставлю байк у гаражі неподалік дому та підіймаюся на свій поверх пішки. Заходжу до квартири, скидаю куртку та взуття і відразу прямую до спальні. Завалююся на ліжко та витріщаюся на стелю, поки не відключаюсь.

   Остогидливі звуки прориваються через сон. Насилу розліплюю повіки та приймаю сидяче положення, розуміючи, що нестерпне тенькання – дверний дзвінок. Кидаю погляд на годинник на стіні – майже дев’ята ранку. Від недосипу голова гуде… Підіймаюся з ліжка та плетуся до дверей. Забороня собі знову сподіватися, але відчинивши двері, на шию відразу кидається рудий вихор, ледве не збиваючи з ніг.

- Пробач… Пробач мене… Пробач… - шиї торкається гаряче дихання, а в наступну секунду відчуваю, як під моїми руками здригається тендітне тіло, а вологі краплі падають на шкіру.

   Міцно притискаю її до себе та боюся поворухнутися, аби вона не виявилася просто сном.

- Пробач, я хотіла розповісти, клянусь, але… - хватка на шиї міцнішає, а схлипи стають гучнішими, від чого всередині все знову перетворюється у місиво.

- Тихенько, дівчинко, - погладжую її волосся, аби заспокоїти, - ми все вирішимо, головне – що ти тут, - лишаю легкий поцілунок на скроні та зачиняю двері. – Ти готова поговорити?

- Так, - ледве чутно відповідає.

   Розмикаю обійми та веду Камілу до вітальні, першим сідаю на диван, тоді всаджую її на свої коліна, до себе обличчям, але вона відразу опускає голову.

- Ей, поглянь на мене, - торкаюся пальцями її підборіддя та майже силою підіймаю обличчя. Яскрава червона пляма з темним центром щоці, що неодмінно перетвориться у синець, змушує стиснути руки в кулаки.

- Хто це зробив? – невагомо проводжу пальцями по щоці, поки всередині вирує лють. Перш за все – на себе. Чому я не забрав її відразу?

- Мама, - відповідає за декілька секунд.

- За що?

- Тому що я невдячна донька і … - вмовкає та знову опускає погляд.

- І? – забирає руки з моїх плечей та прикриває обличчя долонями. Так справа не піде. – Каміло, якщо ти тут, тоді ми обговоримо усе і зараз. Тільки після цього визначимося, що будемо робити далі. Вдруге про відвертість я просити не буду. Що далі? – прибираю її руки від обличчя.

- Сказала, що я повела себе, як хвойда за два місяці до весілля, - роблю глибокий вдих і видих, аби опанувати гнів, - вони все знали… Про нас…Мамі розповіла Альбіна…

- Тоді чому вона не втрутилася раніше? – намагаюся говорити максимально спокійно, хоч і насилу вдається.

- Тато заборонив… Та коли годину тому я сказала їм, що не вийду заміж за Давида, навіть під тортурами, він виконав свою погрозу. Більше я не можу повернутися додому, у мене немає тут нікого, Адаме, ні родичів, ні друзів… Я не знаю, що тепер…

- А тепер зупинися, - перебиваю цю безглузду балаканину, - тобі є куди йти. Ти вже прийшла. Додому. Я всерйоз говорив про вибір. Якщо ти обираєш мене, то і лишаєшся зі мною. Тут. І май на увазі, що відпускати тебе я не маю ні найменшого наміру.

- Але… Але так не можна, Адаме! Я… Я нічого не вмію, потрібно шукати роботу і житло, я не можу висіти у тебе на ш…

- Не продовжуй! – натискаю на губки, які несуть нісенітниці вказівним пальцем. – Ти дозволила стати для тебе першим чоловіком, тоді дозволь бути ним і надалі.

- Адаме…

- Жодних заперечень. Я кохаю тебе, Камі, хочу піклуватися про тебе і робити щасливою, якщо ти дозволиш. Але за однієї важливої умови.

- Якої?

- Жодних таємниць, секретів та недомовок. Максимальна чесність та відвертість. У всьому. Навіть у найменших дрібницях.  Згодна?

- Згодна, - відповідає саме так, як мені й хотілося.

- Нічого не забула? – притягую за талію ближче, поки її губи не опиняються на відстані кількох міліметрів від моїх.

- Я кохаю тебе, - видихає в губи, і я, нарешті, видихаю. Цілую солодкі вуста, втискаючи кохану дівчинку у своє тіло. Жадібно зминаю сідниці та стогну у її губи, коли гарячі долоньки пробираються під мою футболку, а в наступну мить тягнуть її вгору. Не пручаюся. Слухняно підіймаю руки та відкидаю одяг в сторону.

   Не хочу поспішати. Тепер у нас точно ніхто не відбере ні миті, що відмірюється місяцями або роками.

   Тягнуся до ґудзиків на її кофті і лише зараз помічаю, що на ній піжама.

- Камі…

- Все потім, - сама стягує із себе одяг та цілує в шию. Тілом розбігаються крихітні електричні імпульси, збуджуючи ще більше. Поки мої руки намагаються стягнути її штани, спритна долонька пірнає під гумку моїх штанів та боксерів, оминає член та зупиняється на мошонці. Ніжні рухи віддаються лоскітними імпульсами у голівці. Відчуваю, як її великий палець повільно повзе вгору по члені та зупиняється в кількох міліметрах від вуздечки та знову опускається вниз… Чорт… Різким ривком перевертаю нас так, що опиняюся зверху. Гарячково стягую з нас залишки одягу та розміщуюся між стрункими ніжками. Накидаюся на її губи і одночасно повільно занурююся у її тіло. Відчуття змушують прикрити очі від задоволення. Каміла гучно стогне в мої губи та впивається нігтями у сідниці, загострюючи відчуття. Ледве стримуючись, роблю кілька обережних рухів та зупиняюся.

- Усе добре?

- Так… Тільки не зупиняйся.

   Виконую її прохання, поки не відчуваю, як навколо мене починають стискатися її м’язи, змушуючи загубити усю витримку. Тіло Каміли вигинається під моїм, поки встигаю зробити ще декілька поштовхів, перш ніж побачити феєрверки в очах та потонути разом з нею під хвилею задоволення, якого не відчував до неї… Правду кажуть, що з коханою людиною усе інакше – я щойно й справді був у раю.

***

- Чому ти приїхала в піжамі і як взагалі дісталася сюди? – запитую те, що цікавить, коли після душу забралися під ковдру. Оголене тіло в моїх руках не дає спокійно мислити, але я маю дізнатися усі деталі.

- Усю ніч я думала, як правильно вчинити. Коли ти пішов, я вже знала, що боротимусь усіма можливими способами, - розвертається до мене обличчям та кладе долоню на щоку, - чого б це не коштувало. Спочатку я намагалася говорити спокійно, та мама репетувала про те, що я зганьбила їх перед сусідами, коли побігла за тобою, тому продовжувати розмову ніхто не захотів. Тато взагалі мовчав… Я повторила спробу зранку, ще більше переконавшись, що ти – найкраще, що зі мною трапилося за усе життя і якщо є шанс, я не маю права його втратити. Перед поїздкою до столиці я завела розмову з татом. Наявність у Давида потенційної дитини їх абсолютно не хвилює, оскільки у батька через Артура зараз проблеми з бізнесом, а шлюб міг би це виправити. Тому… Якщо я не готова на жертви заради сім’ї, тоді я більше не її частина і можу провалювати. Це дослівно.