Читати книгу - "Провісниця, Кетрін Огневич"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Ти тільки й робиш, що думаєш про щось інше. Що ж так полонило твої думки, старший брате? — почув Фабіан питання від одного зі своїх молодших братів, коли вони чаклували над пошуковим закляттям.
— Відчепися, Трістане. Може то саме ти мене відволікаєш, говорячи не ті слова. Враження, наче ти пропускав уроки магії, коли ми проходили тему пошукових заклять.
— Та ні, це ти тему міняєш, брате. Я говорю все правильно, а от саме ти, Фабіане, робиш помилки!
Можливо Трістан має рацію, оскільки думками Фабіан був зовсім в іншому місці. Точніше кажучи, думки його були про дівчину, яку він бачив у своїх снах.
Все почалося кілька тижнів тому, коли одного разу уві сні він опинився в якомусь дивному місці, не схожим на землі Лліріану. В кімнаті було кілька полиць із книжками, а на столі хлопець побачив альбом з різними нарисами, намальованими від руки. До того ж нариси були доволі непоганими – різноманітні рослини, тварини та пейзажі, які Фабіану якось довелося побачити, коли він подорожував з другом до іншого світу.
Хлопець пройшовся кімнатою й раптом зупинився, побачивши рудоволосу дівчину коло вікна. Вона сиділа спиною до хлопця, через що він не міг побачити її обличчя, і щось малювала на папері. Її погляд був направленим на пейзаж, що розкинувся за вікном – захід сонця, який грів останніми промінчиками доволі високі паростки рослин, яких Фабіану ще не доводилося бачити в своєму житті.
Проте варто було йому зробити кілька кроків, аби наблизитися до дівчини, як його сон знову розвіявся з першим співом лліріанських птахів. І так було кожного разу. Скільки б Фабіан не намагався наблизитися до незнайомки та розгледіти її обличчя, його сон раптово закінчувався. Або ж мінявся на щось інше.
Але сьогодні все було інакше. Сьогодні він нарешті зміг роздивитися обличчя дівчини. Як і попереднього разу, він опинився в її кімнаті. Проте, дівчина була не одна. В неї на руках був доволі цікавий звір – пухнастий, з різнокольоровим забарвленням, маленькими вушками, яскраво-зеленими очима та довгим хвостом. Дівчина була сумною і плакала, поки тримала звіра в своїх обіймах та гладила його по голівці.
Фабіан зробив кілька кроків і раптом дівчина подивилася в той бік, де він стояв. На мить йому здалося, що вона його бачить, оскільки дуже пильно дивилася саме на хлопця. Принаймні так здавалося Фабіану. Він нарешті зміг побачити обличчя незнайомки. Руде волосся спускалося хвилями по плечах дівчини, небесно-блакитні очі були сповнені смутку, а на щоках бриніли сльози. Що ж так засмутило її?
Хлопець вирішив перевірити свою теорію – чи все ж бачить його дівчина, чи ні. Він зробив крок назустріч, проте дівчина зітхнула і знов заговорила до тварини незнайомою мовою. Після цього Фабіан знову прокинувся і одразу намалював портрет дівчини в своєму альбомі. Тому його думки зараз були тільки про дівчину, яку він бачив уві сні, проте аж ніяк не про пошукове закляття.
— Можливо, тоді тобі варто самому закінчити закляття, Трістане. А мені треба дещо зробити. Я саме згадав, що маю важливу справу, — нарешті сказав Фабіан, припинивши свої спроби створити закляття.
— Яку ще справу? Та ти жартуєш чи що? Я в це не вірю! — засміявся Трістан, проте Фабіан вже прямував до дверей. Він саме якраз хотів зустрітися із королівським радником, Азгіром тер Дейлом, й дещо обговорити. А саме сни, які він бачив. Фабіану здавалося, що ці сни він бачить не просто так. Коли хлопець нарешті опинився коло дверей, що вели до входу у вежу, він побачив ельфа.
— Світлого дня, Ваша Високосте! А я якраз прямував до вас, хотів запропонувати вам піти на прогулянку.
— Вітаю, Азгіре. Прогулянка — це, звісно, непогано. Проте, я сподівався дещо обговорити з тобою в більш приватній обстановці, якщо це можливо…
— Що ж, тоді пропоную перейти до мого кабінету. Запевняю, там нас ніхто не підслуховуватиме, Ваша Високосте!
Вони так і зробили. За кілька хвилин Фабіан розповів ельфу про свої дивні сни та дівчину, яку він бачив. Азгір задумливо дивився на хлопця, а потім поглянув на полум’я, що догасало в каміні.
— Як гадаєш, до чого ці сни? Адже раніше я не бачив нічого подібного. Насправді, мої сни рідко коли повторювалися…
— Гадаю, що на все є причина, Ваша Високосте. Ви казали, що почали бачити свої сни кілька тижнів тому. А не пам’ятаєте коли саме? — запитав Азгір хлопця. А й дійсно коли саме це почалося? Фабіан пригадав, що ці сни він почав бачити після свята Флаймоса, вшанування священного вогню, який лліріанці святкували щоліта. Про це він й розповів Азгіру.
— Гадаєш, ці сні пророчі?
— Можливо. Іноді ми бачимо уві сні те, що бачили колись. Прадавні предки лліріанських пророків вірили, що деякі сни могли бути спогадами як з минулого життя, так і з майбутнього. То ж можна припустити, що ви можете зустрітися з цією дівчиною. Хто знає, коли це трапиться, звісно ж . Проте, я б не виключав такої можливості, Фабіане. І…
Раптом ельф замовк, а його погляд змінився і тепер Фабіан бачив золоте сяйво в його очах. Оскільки хлопцю вже доводилося бачити, як працюють сили Азгіра, він не сказав ані слова. Адже саме зараз королівський радник бачив майбутнє…
Через хвилину погляд ельфа знову став ясним і він різко підскочив зі свого місця.
— Нам треба терміново поквапитися! — сказав Азгір і кинувся до робочого стола, де почав висувати шухлядки, наче щось шукав. Він дістав кілька флаконів і помчав до хлопця. Фабіан ледве встиг відреагувати, як вони миттєво опинилися в одному з коридорів і вже кудись бігли.
— Що відбувається? — запитав Фабіан ельфа, який дуже кудись поспішав і тягнув за собою хлопця в невідомому напрямі.
— Немає часу на пояснення, мій хлопчику! Кажу тобі, нам треба поквапитися! — наполягав на своєму Азгір тер Дейл. Для старого, якому вже перевалило за сотню років, він був досить моторним!
— Що може бути таким терміновим, від чого ми повинні попрямувати до Північної вежі? Що такого ти побачив в своєму видінні?
— Сам побачиш! — тільки й послужило відповіддю від старого ельфа, тому Фабіан і не став більше дошкуляти йому своїми розпитуваннями. Щойно вони піднялися сходами, що ведуть до Північної вежі, і завернули за ріг, то бачили двох вартових. Ті стояли коло чогось і щось обговорювали.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Провісниця, Кетрін Огневич», після закриття браузера.