Читати книгу - "Смерть для чайників, Літа Най"

– А що це ти зробила перед тим, як я увійшла, – перевела тему я. – Такий морозний вітер.

– Трохи перемішала аури, – знизала плечима Лілі. – До Марка заглядають відьми з ковена для очищення аури, не хотіла, щоб нас засікли.

– Ти ж казала, що незаконні заклади не можуть одержувати допомогу від ковена?

– Так, – підняла вилку дівчина, на яку була нанизана сосиска. – А ще я казала, що Марк зі своїм клубом на особливому рахунку у ковена. До того ж вони тут не стільки допомагають, скільки… – Лілі задумалась.

– Шпигують, – підказав Марк. – Приходять начебто для чистки, але заразом самі зчитують, хто з цікавих ковену осіб тут був.

– Тобі б обзавестися особистою відьмою і не доведеться пускати сюди шпигунів ковена, – мимохіть сказала я, але Лілі з Марком за столом напружилися, уникаючи поглядів один одного.

Незручне мовчання зруйнувалося, варто було до столика підійти сивому чоловікові в старенькому, але вичищеному і випрасуваному костюмі.

– Марку Львовичу, мені сказали, ви мене викликали.

– В'ячеслав Вікторович, – шанобливо привітався Марк, піднімаючись з дивана і поступаючись чоловікові своїм місцем. Після чого вказав на Лілі і продовжив: – Ось це невгамовне створення потребує допомоги цілителя.

– А що хіба з відьмочками буває інакше? – лагідно посміхнувся чоловік. – До того ж, ця конкретна пані ще з дитинства вміла потрапляти у скрутні ситуації, а з віком цей талант лише розвинувся.

– Це вже точно, – зітхнув вампір. – Лілі, залишаю тебе в надійних руках. І якщо щось знадобиться, ти знаєш мій номер.

– Дякую, – тихо відповіла дівчина, опустивши очі, схоже, їй складно приймати чиюсь допомогу.

– Це я тобі маю дякувати, – усміхнувся Марк. – Ти пробула тут вечір і всю ніч, і нічого не трапилося: мій клуб цілий, всі клієнти живі-здорові. Якщо не брати до уваги одного незадоволеного інкуба, – він кинув глумливий погляд на мене, – все пройшло ідеально.

Лілі підняла серйозний погляд на чоловіка, але Марк явно не хотів визнавати значущість своєї допомоги. Напружену атмосферу вкотре розрядив В'ячеслав Вікторович.

– Не турбуйся, Ліліє. Останнім часом вечора тут проходять напрочуд тихо. Так що Марк Львович вже встиг занудьгувати. Впевнений, ти змогла хоч трохи урізноманітнити його будні.

Від розміреного й обволікаючого голосу цього чоловіка могла б заспокоїтися навіть людина на межі нервового зриву або панічної атаки, але не думаю що це спрацювало на цих двох. Зрештою Лілі все таки натягнуто усміхнулася і тоді Марк зміг піти кудись углиб свого клубу.

– Перш ніж ми почнемо, – промовив сивий чоловік, привертаючи увагу дівчини. – Я б хотів виразити свою повагу та захват твоїм вмінням. Результат твоїх лікувальних чар просто неперевершений. Я оглядав Георгія – його очі майже загоїлись. Регенерація перевертня підсилена магією відьми творить чудеса.

– Не розумію про що ви? – байдуже кинула Лілі.

Я повернула на неї приголомшений погляд, але дівчина дивилась кудись убік.

– Нехай так, – спокійно відповів цілитель і, потираючи руки, запитав: – Тож що непокоїть?

– В'ячеславе Вікторовичу, ви самі чудово бачите, – втомленим голосом промовила Лілі.

– Так, є невелике пошкодження резерву. Нещодавно було виснаження, – він не питав, але дівчина все одно кивнула. – Але я не бачу приводу втручатися. Цілісність резерву самостійно відновитися через кілька днів і…

– Мене не влаштовує, – перебила вона чоловіка. – Поки структура резерву порушена на відновлення енергії йде більше часу, я не можу використовувати весь потенціал, сила не підкоряється, закляття виходять далеко не ідеальні.

– Ліліє, ти перебільшуєш, – м'яко посміхнувся В'ячеслав Вікторович і знову його голос наче мав заспокійливий вплив. – Я повторюся, моя професійна думка цілителя – немає причин виконувати досить болючу процедуру, коли проблема вирішується природним шляхом.

– А мені потрібна не ваша професійна думка, а ваше професійне втручання, – її слова були грубими, але звучали сухо, наче їй було абсолютно байдуже, що подумає цілитель.

– Ох, дитинко, – похитав головою чоловік, як учитель, розчарований своїм улюбленим вихованцем. – Що б сказала твоя мама про те, як ти себе губиш?

Я боялася навіть дихати. Це було для Лілі надто особистим, надто глибоким, надто болючим. Я бачила це, і мені хотілося огородити її від цієї розмови і одночасно подивитися, що з неї виллється.

Дівчина була вся напружена, стримуючи свої емоції та почуття. Вона звично начепила свою маску байдужості та ворожості – захист, щоб ніхто не бачив її слабкості. Але я помітила внутрішню боротьбу. Цей чоловік вивів її з рівноваги, зі світу, де вона завжди нападає першою, із життя, де немає місця привидам минулого. Цілитель знав дівчину раніше, до того як вона навмисно озлобилась і зараз її спогади змушують маску почати давати тріщини. Саме це злить Лілі найбільше. Тому вона наносить новий шар люті та гніву.

– Не знаю, – майже спокійно відповіла вона, але цей спокій удаваний: в її очах палахкотіла така лють, що мені було страшно знаходитися настільки близько до неї. – Вона мертва.