Читати книгу - "З роду старої крові, Анна Мавченко"

Істота раптом по-конячому фиркнула й принюхалася. Зіниці її вмить розширилися, мабуть, вловивши запах крові, а тоді це чудовисько усім тулубом подалося в бік Корнелії, голосно й люто заревівши.

– Ой, матінко! – пискнула принцеса позадкувавши, а тоді раптом згадала, що в неї з собою є мішечок із луком (який, як виявилося в ході вечірньої розмови, теж може зменшуватися до розміру письмового пера одним натиском у потрібному місці) і стрілами, який вона звечора забула скинути.

Тремтливі пальці з усією обережністю пірнули під тканину мантії, намацали мішечок, прикріплений до тонкого ременя звичайним шнурком, дістали звідти один циліндр і зменшене тіло лука. Уже за долю секунди непильне дівоче око взяло під приціл небезпечну постать.

– Ну ж бо! Зроби хоч крок – і я прострелю тобі морду! – вигукнула Корнелія, намагаючись на дати паніці остаточно заволодіти собою.

Лучниця намагалася бути хороброю, втім покладала великі надії на те, що істота її злякається й просто втече, не довівши ситуацію до потреби захищатися. Бо досі Її Високості ще не доводилося нікого вбивати, й вона не хотіла, щоб це створіння, ким би воно не було, стало першим у її списку.

Невпевнена погроза, на жаль, геть не вразила свого адресанта. Чудовисько, знову заревівши, із дзвінким стукотом копит кинулося до Корнелії. Її рука здригнулась і пустила першу стрілу – та поцілила в ліве плече ворога, змусивши його зупинитися й заволати ще дужче.

– Благаю, зупинися! – викрикнула дівчина злякано, знову натягнувши тятиву й позадкувавши.

Місця тут залишилося небагато, тож вона з жахом усвідомила, що скоро більше не зможе відступати. Проте найгіршим було те, що людино-кінь і не думав давати їй спокій. Навпаки, він розізлився на свою кривдницю й зі ще більшою люттю в погляді ринув у її бік, та такою швидкістю, що Еллі не встигла жодним чином зреагувати й потрапила під важкий удар, чия сила відкинула дівчину до найближчої стіни, вибивши з рук зброю.

Спину Корнелії прострелив пекельний спалах болю. Та такий, що перед очима усе вмить стало розмитим, а у вухах з’явився дивний шум, схожий на оглушливий дзвін.

– Трясця! – лайливо прохрипіла вона, усвідомивши, що смерть, схоже, таки її наздогнала, одначе тоді, коли стала непроханою гостею.

Лежачи на землі й відчуваючи щокою її пекучий холод, Її Високість із німою приреченістю спостерігала за тим, як убивця повільною переможною ходою прямує до неї, щоб загасити рештки життя. Після зіткнення зі стіною тіло аж ніяк не хотіло слухати. Крім болю, дівчина не відчувала більше нічого, навіть власних кінцівок, однак на тлі наближення смерті це вже не лякало.

Аж раптом зі щілини у стелі хтось гучно та спритно зістрибнув у печеру. Глухий звук луною відбився від стін, привернувши увагу потвори.

– Може, позмагаєшся з рівним собі, кумельгане? – як грім серед ясного неба, пролунав погрозливий голос лорда, й Еллі неабияк втішилася, відчувши полегшення й дозволивши собі розслабитися.

Вона не сумнівалася в тому, що Інґвар зможе розібратися з істотою, й ладна була заплакати від щастя, бо більше не почувалася приреченою, самотньою й не мала потреби самотужки розбиратися з неприємностями. Її знайшли, отже, можна ні про що не перейматися.

Названий кумельганом тим часом і справді ринув назустріч Хродґейру. Зліший, рішучіший, небезпечніший, він вселяв ще більший жах… Одначе, перш ніж встиг атакувати, безсмертний першим завдав удару. Одним ненапруженим, чітким і впевненим помахом меча він відсік голову істоті, й дві частини одного тіла за секунду повалилися на землю з глухим звуком і неприємним чавканням.

Корнелія вражено витріщилася на рештки секунду тому живого створіння й силою притлумила в собі блювотний рефлекс. Змішані відчуття долали її зсередини, затьмарюючи навіть фізичний біль, важко було відірвати погляд від тієї жахливої кривавої картини, що постала попереду. Важко буде забуде цю ніч і гіркий присмак смерті у роті.

Хай там що, тепер усій компанії доведеться нелегко.