Читати книгу - "Подаруй мені життя, Камілла Рей"

- Значить, вона таки погодиться, - він був настільки радий, що навіть не повірив у почуте.

- Ця дівчина потрібна тобі та дорога. І я зараз маю на увазі не ритуал. Між вами є якийсь зв'язок, дуже сильний, але я поки що не розібрався, що це.

- Ми споріднені душі, - відповів Алекс.

– Ааа, тепер все зрозуміло. Це приголомшливо, коли дві споріднені душі знаходять одна одну, - добродушно і якось мрійливо промовив Міріїл. - Ти плануєш з нею залишитися, після ритуалу?

- Так. Але зараз ми лише дружимо.

Міріїл кивнув.

Ханна

Я побачила, як двері зали відчинилися, і в неї увійшли Алекс і Міріїл. Аларія попрощалася зі мною та вийшла. Алекс був у гарному настрої. Не знаю, про що вони говорили з Міріїлом, але ця розмова явно підняла настрій Алекса.

Перед нашим прощанням Міріїл відвів нас у сад, де росли гарні троянди. Він зірвав три квітки і вручив їх мені. Я вдихнула чарівний карамельний аромат.

– Ці троянди чарівні. Їм не потрібна вода. Постав їх просто у вазу, і вони простоять вічність, радуючи тебе своїм цвітінням. Вони ніколи не зав'януть, - з усмішкою сказав він.

- Вау. Дякую, - я тримала в руках чудові квіти.

- Я сподіваюся, що ми незабаром зустрінемося знову. Ти ж відвідаєш нас, Алексе?

- Неодмінно, - відповів він.

- Передавай вітання батькові і скажи, що я чекаю на нього в гості.

- Обов'язково, Міріїл.

Ми рушили в дорогу, і коли я обернулася щоб ще раз побачити янгольське місто, то не побачила. Простір приховав його повністю від наших очей, і я зрозуміла, що ми вже встигли відійти на пристойну відстань.

– Алексе.

- Так.

- Про що ви говорили з Міріїлом?

- Про особисті речі. Не бери в голову, – усміхнувся він мені.

Зупинившись серед лугу, він повів рукою і прошепотів ті самі слова – арка переходу проявилася. Взявши мене за руку, ми зробили крок назустріч туману, який знову огорнув нас як рідних.