Читати книгу - "Подаруй мені життя, Камілла Рей"

- Нещодавно їм набридло бути одруженими, і вони вирішили розійтися різними дорогами. І жити окремо один від одного. Саме тоді вони й подали на розлучення. І тепер кожен із них сам по собі… Це і є розлучення. Після розлучення вони можуть зійтись у новому шлюбі з ким захочуть, - знизала я плечима.

- У нашому світі такого слова та такого поняття немає. Янголи одружуються і цей шлюб один на все вічне життя, жодних розлучень у нас не існує. Дивні ви, людські створіння, - задумливо промовив Міріїл.

– Це не ми дивні, а наші закони, – сказала я.

- А ці закони, хто вигадує? - запитав він.

- Люди, - відповіла я.

- Ну ось, я й кажу: дивні ви, - усміхнувся він мені.

Двері в зал відчинилися, і висока струнка дівчина увійшла до нас з великим підносом у руках. Поставивши його перед нами, вона пішла.

- Пригощайтеся, - приємним голосом промовив янгол.

На підносі були фрукти: груші, персики та щось блакитного кольору схоже на диню. Фрукти були акуратно нарізані.

- А що це? – вказала я на блакитний фрукт.

- Блакитна диня. У вашому світі диня жовта, а в нашому блакитна, а це золотиста груша та персики, – відповів Міріїл.

– Ніколи не бачила блакитну диню. Дивно.

Я обережно взяла в руки яскраво-блакитний фрукт і несміливо надкусила маленький шматочок. Диня була дуже солодкою та неймовірно ароматною. Прикінчивши цю часточку я приступила до наступної, а Міріїл розсміявся.

- Як батько, Алексе?

- Все як завжди. Весь у справах. Нічого нового.

- А брати?

- Келлан допомагає батькові з бізнесом, а Патрік, як завжди, займається саморозвитком. Ну а Нейтон ... Нейтон як завжди.

Міріїл кивнув.

- Ти знав, що ми прийдемо? Від тебе нічого не сховається, – сказав Алекс.

- Я бачив тебе і твою супутницю через кристал, - сказав Міріїл.

- Кристал? - запитала я.

- Ангельський артефакт – єдиний у своєму роді. Ми самі його створили. Він показує інформацію різного роду. Якщо кристал сяє білим світлом, значить новини хороші, якщо ж блакитним – настане щось погане. Тільки янголи можуть прочитати цей артефакт, іншим це не підвладно, - Міріїл підвівся з місця і підійшов до скляної підставки, на якій лежав великий алмазний кристал. Він дбайливо взяв його до рук і приніс до нас. – Це він і є.

Я із захопленням дивилася на чудовий винахід ангелів. Він був великим і прозорим, і Міріїл тримав його обома долонями.

- А чи можна до нього доторкнутися? - завмираючим голосом запитала я.

- Звісно, ​​тільки дуже обережно. Нам довелося витратити не одне століття, щоб створити його. Окрім як тут, ти ніде більше такого не побачиш. Зазвичай алмази міцні, але цей дуже крихкий.

Тремтячими руками я прийняла великий кристал із рук Міріїла. І одразу відчула спокій – мої руки більше не тремтіли. Я відчула умиротворення та легку вібрацію від артефакту. Різко він засяяв блакитним.

- Що відбувається? - кинула я зляканий погляд на янгола.

- Таке буває. Якщо до нього ніхто не торкається і він сяє, значить інформація з нього стосується всіх у масштабному плані, а якщо ж чиїсь руки торкаються його і він починає світитися, то алмаз несе інформацію чисто для одного створіння, в даному випадку для тебе.

– Він світиться блакитним – у мене проблеми? - стривожилася я.

- Тримай його і не відпускай. Ти все одно не прочитаєш нічого, а от я прочитаю, - він накрив кристал своїми долонями заплющивши очі. За мить він відсторонився і сів рівно.

- Що… що ви бачили? Що показав кристал?

- Нічого особливого. Сварку, - посміхнувся Міріїл.

- Сварку? З ким?

- Можливо з мамою. Я не роздивився до ладу. У жодному разі не переживай.

– Таке може бути. Останнім часом у нас з мамою натягнуті стосунки, іноді ми сваримося, - я повернула кристал назад до рук янгола, і він повернув його на місце.

- Аларія, ти мені потрібна, - легко і пошепки сказав він.

Через деякий час Аларія увійшла до зали.

- Дорога склади Ханні компанію, доки ми з Алексом відлучимося. Нам треба поговорити.

Дівчина приємно посміхнулася мені і поспішила сісти поряд.

Алекс

Міріїл вивів Алекса із зали, і повів довгим коридором, зупинившись навпроти дверей. Помах руками і важкі стулки піддалися. Цей зал був значно меншим за розмірами, але не менш красивим. Вони розташувалися біля вікна.

- Що ти побачив у кристалі? Явно ж не сварку, - спитав Алекс.

- Я побачив її смерть... Від твоєї руки. Ніч, смолоскипи, камінь жертвоприношень, – відповів спокійним голосом Міріїл.

Алекс повернувся до вікна і сперся руками на підвіконня.