Читати книгу - "Ми - Bellingcat. Онлайн-розслідування міжнародних злочинів, Еліот Хіггінс"

Ким був цей чоловік середнього віку на велосипеді? Через тиждень після вбивства, що сталося 23 серпня 2019 року, ми опублікували перші знахідки 420 в спільному розслідуванні зі Spiegel та Insider. Спочатку про зловмисника було відомо набагато менше, ніж про жертву. Ханґошвілі воював проти Росії в Другій чеченській війні 1999–2002 років, був добровольцем на боці Грузії (своєї рідної країни, хоча він — етнічний чеченець) під час війни з Росією 2008 року. Кремль називав його «ісламським терористом», хоча соратники Зелімхана кажуть, що його позиція була помірковано націоналістичною.

Наше розслідування, яке очолив Хрісто, встановило, що ймовірний убивця прибув із Москви до Парижа, а звідти — до Берліна з російським паспортом на ім’я «Вадім Андрєєвіч Соколов». Ми перевірили злиті російські бази і не знайшли в держреєстрах жодної людини з таким іменем. Однак паспорт існував. Це не було схоже на замовне вбивство — радше на чергове вбивство, санкціоноване державою. Російські чиновники відкидали всяку причетність і стверджували, що «Соколов» — реальна людина, а не державний агент.

З’явилися інші підозрілі деталі. У його поданні на французьку візу була зазначена адреса проживання в Санкт-Петербурзі, якої не існувало. Прикордонники в московському аеропорту мали затримати його вже за це. Але не затримали. Або на той момент у державній базі був відповідний запис, який зник після арешту; або прикордонна служба (під наглядом ФСБ) свідомо випустила його за кордон.

За кілька тижнів New York Times написала 421 про анонімний електронний лист до німецької поліції, надісланий через шифрований сервіс ProtonMail. У листі стверджувалося, що підозрюваний — колишній петербурзький поліціант Владімір Стєпанов, який належав до організованого злочинного угруповання та був засуджений до двадцяти чотирьох років ув’язнення. У минулому російські спецслужби вербували колишніх в’язнів для своїх операцій, тож це не було чимсь неймовірним. Невдовзі з нами зв’язалося те саме анонімне джерело з такою ж заявою.

Але Bellingcat не публікує неперевірених анонімних свідчень. Нам потрібні були підтвердження, і ми перелопатили купу відкритих даних у пошуках зображення колишнього поліціанта Стєпанова 422. Не знайшовши нічого, ми звернулися до джерела, що мало доступ до бази даних російських паспортів. На перший погляд Стєпанов був схожий на фото «Соколова» у поданні на європейську візу. Але професор Хассан Уґейл із Бредфордського університету, експерт із комп’ютерного розпізнавання облич, порівняв знімки і виніс вердикт: не збігаються.

Щоб перевірити ще раз, ми зв’язалися з працівником виправної установи, де відбував покарання Стєпанов. Той надав нам фото Стєпанова під час прогулянки по в’язничному подвір’ю. Метадані знімка свідчили, що його зробили недавно. Оскільки одна людина не могла сидіти у двох тюрмах одночасно, Стєпанов явно не був «Соколовим». Чого ж прагнув анонімний інформатор? Можливо, це була спроба підсунути фейк у наші звіти, щоб звинуватити нас у дурості чи брехні?

На щастя, у нас ставало дедалі більше перевіреної інформації про «Соколова». Щоб отримати французьку візу, він мав надати довідку з місця роботи, а коли є робота — є дані в податкових базах. Ми знайшли тільки одну згадку з цим іменем і податковим номером, який з’явився уперше, коли «Соколову» мало бути сорок дев’ять років, за кілька днів до подання на візу. Імовірним працедавцем було петербурзьке будівельне підприємство ЗАТ «Руст», чий телефонний номер указував на приналежність компанії Міністерству оборони. Коли ми подзвонили директору підприємства, той заперечив, що «Соколов» у них працював, але пообіцяв перевірити і передзвонити. А тоді вимкнув телефон і надалі ігнорував усі спроби зв’язатися з ним.

Одне зі джерел наших партнерів у розслідуванні мало доступ до актуальних російських держреєстрів — на відміну від нашої колекції застарілих злитих баз. Джерело спробувало переглянути дані «Соколова», однак вони були позначені: «Особа, захищена законодавством... для отримання запису зверніться до адміністратора». Такі попередження ми вже бачили: стосовно оперативників, причетних до справи Скрипалів.

Станом на грудень 2019 року німецька прокуратура вже оприлюднила припущення, що за вбивством стоїть Кремль. Але декому все ще бракувало доказів, хто такий «Соколов». Ми полювали на нього, відтворюючи алгоритм створення конспіративної особи, який найчастіше використовують російські спецслужби. Як уже згадувалося, вони майже завжди зберігають справжнє ім’я людини; дату народження часто або зберігають, або незначно змінюють. Ми перевіряли всі можливі варіанти таких поєднань. За датою народження нічого прикметного не знайшлося, тож ми спробували суміжні роки. Знову нічого. Тоді ми розширили пошук на плюс-мінус п’ять років — і нарешті: чоловік із датою народження рівно на п’ять років раніше, ніж у «Соколова», якого підозрювали в убивстві бізнесмена 2013 року в Москві. Нападник під’їхав до жертви на велосипеді, вистрілив із пістолета і поїхав.

Те вбивство зафіксували камери відеоспостереження на паркінгу, і російське телебачення одразу поширило ці кадри. Невдовзі російська поліція опізнала нападника як Вадіма Ніколаєвіча Красікова й оголосила його в розшук через Інтерпол. Ми розкопали, що Красіков був причетний до інших імовірно замовних убивств. 2007 року було застрелено Юрія Козлова — можливо, через ділову суперечку — у містечку Костомукша на північному заході Росії, поблизу фінського кордону. У справі Красіков фігурував як підозрюваний, без подробиць. Ми зв’язалися з братом убитого Алєксандром Козловим, і той розповів, що слідчі підозрювали трьох чоловіків — усі прибули в місто в день зникнення Юрія. У квітні 2015-го на російському новинному сайті з’явилась інформація, що московська поліція нарешті затримала двох із них, і вони зізналися у скоєному. За словами брата Козлова, то були Олєґ Іванов і Владімір Фомєнко. Третього підозрюваного, Красікова, затримали приблизно в той самий час. Усіх трьох слідчі доправили на місце злочину, в Костомукшу — яку, за словами чоловіків, вони справді відвідували, але як туристи.

Обвинувачення висунули Іванову та Фомєнку, але не Красікову. Адвокати підсудних заявляли, що їхні підзахисні не могли скоїти такий злочин, а до того ж були почесними ветеранами спецпідрозділу ФСБ «Вимпєл», чиї загони брали участь у чеченських війнах. Справу закрили.

Десь у той час російські чиновники дивним чином скасували розшук Інтерполу й ордер на арешт Красікова у справі вбивства на московській парковці. Записи про нього зникли з офіційних реєстрів. Проте вони ніяк не могли видалити застарілі файли з наших злитих баз даних. Ми знайшли давнє фото Красікова з водійського посвідчення і за допомогою програми розпізнавання облич від Microsoft Azure порівняли його зі знімком «Соколова» з