Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Зерно правди 📚 - Українською

Читати книгу - "Зерно правди"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Зерно правди" автора Зигмунт Мілошевський. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 65 66 67 ... 98
Перейти на сторінку:
замугикав: «Бо я хотів бути кимсь, бо я був єврей, а як єврей не був кимсь, тоді той єврей був ніким».

— Бо для декого це був спосіб помститися сусідам? — доказав Шацький.

— Звичайно. Пошук винних — найпростіший спосіб упоратися із травмою. Варто було вказати на винуватця твоїх нещасть, як відразу все ставало простіше. Німців не було, під рукою були поляки. І червоні, які нашіптували на вухо про ендецькі банди, що влаштовують погроми. Не випадково департаментом боротьби з «бандитизмом» керували комуністи єврейського походження, техніка цькування й розпалювання ненависті завжди себе виправдовує.

Шацький слухав із подивом.

— Я й не сподівався почути щось таке.

— Певне, що ні, ти боязкий, як і кожний освічений поляк. Боїшся, що ледь нявкнеш, і тобі відразу нагадають про Кельне і Єдвабне. Тому ти так само, як і решта, не здатний щось реально оцінити. Я теж віруючий єврей і патріот, але вважаю політику Ізраїлю шкідливою. Замість того, щоб стати лідером регіону, ми перетворилися на фортецю в стані постійної готовності, населену параноїками із синдромом вічної облоги, які настроюють проти себе народи, котрі однаково вже нас ненавидять. Звісно, ми називаємо їх терористами й поплічниками Гітлера. Зрештою, не знаю, чи ти нині слухав радіо, сьогодні День пам’яті про Шоа, а наш віце-прем’єр в Освенцимі використовує це, щоб порівняти Іран із нацистською Німеччиною. Просто руки опускаються, дехто з наших політиків просто не мав би чого робити, якби без кінця не згадував Гітлера за будь-якої нагоди.

Шацький подумки посміхнувся, бо запальний Мацеєвський зі своїм ритуальним наріканням на владу, здавався йому справдешнім поляком. Запахло горілкою, вінегретом і ковбасою на срібному полумиску. Час завершувати розмову.

— Тобі, звичайно, відомо, чому я про це розпитую?

— Бо ти розглядаєш версію, що все це може бути справою рук якогось єврея, і хочеш знати, чи таке можливо. Якби йшлося про нормальну людину, як сказав би, що ні, але той, на чиїх руках кров двох осіб — це шаленець. А шаленець може все. І ще дещо...

— Що? — Шацький нахилився вперед.

— Усе, про що ти розповідав: Сандомир, картина, цитати, ніж для шехити[6], труп у бочці... — Мацеєвський повторив свій жест замисленого боксера. — Таких знань за вихідні не здобудеш. Теоретично ти просто повинен бути євреєм, до того ж, євреєм, добре обізнаним із власною культурою. Або її дослідником.

— Чому теоретично? — Шацький увімкнув усі свої радари, бо в тоні рабина було щось, що примушувало напружити чуйність.

Мацеєвський повернув до нього фотографію гебрайського напису на картині в костьолі й показав на середню літеру в середньому слові.

— Це «хет», восьма літера гебрайського алфавіту. Вона написана неправильно, але не настільки, щоб це можна було пояснити, приміром, дислексією. Це дзеркальне відображення правильно написаної літери, дуга повинна бути праворуч, а не з лівого боку. Жоден єврей не напише цього таким чином, так само як ти, хоч як би напився чи накурився, не написав би В із животиками з лівого боку. Гадаю, що це просто хтось дуже нахабний, і хоче розбудити стільки примар, щоб змогти між ними заховатися. Питання, мій любий прокуроре, ось у чім: чи вдасться тобі серед натовпу привидів роздивитися обличчя вбивці?

6

Слова про привидів і примар лунали в голові Шацького, коли він уночі повертався до Сандомира. Минаючи села й містечка Люблінщини, він думав, скільки з них були до війни єврейськими штетлами. Скільки євреїв було в Краснику? В Аннополі? В Ольбенцині, Вільколаках, Госцерадові? І що з ними сталося? Де урвалося їхнє життя? У Майданеку, Белжці, може, хтось дочекався маршів смерті? Жалюгідний кінець, без могили, без поховальних ритуалів, без переведення душі на другий бік. За народними віруваннями, усі ці душі, ув’язнені в різних вимірах уже понад сімдесят років, мають тинятися світом. Цікаво, чи в такі дні, як цей, Йом га-Шоа, вони відчувають, що про них згадують? Чи повертаються вони тоді до Красника й Аннополя, розшукуючи знайомих катів, а польські мешканці озираються через плече й частіше, ніж зазвичай, відчувають холодний повів вітру й раніше зачиняють вікна?

Прокурор Теодор Шацький відчув хвилювання. Дорога була незвично порожня, темні люблінські села здавалися покинутими, від Красника по шосе клубочився туман, іноді ледь помітний, схожий на кіптяву на щибці, іноді щільний, мов вата, який розступався перед прокуроровим «Сітроеном». Шацький визначав свій страх по тому, що уважніше, ніж зазвичай, прислухався до звуків старої машини. Легеньке постукування з лівого боку підвіски, сичання помпи гідравлічної рідини, гудіння компресора кондиціонера. Він не міг пояснити свого страху, але йому дуже не хотілося зупинитися зараз у темряві й тумані.

Вилаявся й різко крутнув кермом, бо з імли виринула чорна постать, останньої миті оминув чоловіка, який «голосував» майже посередині шосе. Довкола була кривава темрява, туман, підсвічений червоними фарами. Пригадав запис на камері, що йому показував Вільчур, згадався хасид, що розчинявся в густій надвіслянській імлі.

Щоб прогнати похмурі думки, повернувся до розмови з Мацеєвським, пригадуючи моменти, коли відчував знайоме свербіння в голові. Спочатку коли йшлося про нагоду помсти за смерть родини, це точно. Удруге вже наприкінці, коли рабин говорив, що таких знань за вихідні не здобудеш. Якась думка майнула йому тоді, несподівана й важлива. Ні, не йшлося про те, аби шукати серед знавців єврейської культури, ні. У розповіді Шацького Мацеєвський зауважив чимало деталей, подробиць, з яких складалася картина.

— А я? — сказав до себе Шацький, власний хрипкий голос здавався в машині якимсь чужим.

А я помітив усі деталі? Чи в цьому кошмарі зосередився на тому, що було найочевиднішим? Коли під сволоком висить труп у бочці, ніхто не замислюється, чому в жертви дивні, безформні ступні. Тепер він згадав про це. Коли в кущах лежить гола жінка, а трохи далі різницький ніж, ніхто не думає, звідки пісок під нігтями. Тепер він пригадав: під нігтями Ельжбети Будник була не земля, не бруд, а жовтий, неначе морський пісок. Скільки таких деталей він проґавив, скільки визнав неважливими? Зате в костьолі — справжній спектакль, цитата на картині, «око за око, зуб за зуб». Він пішов за зрозумілим, надто помітним слідом. Зробив саме те, чого чекав убивця. Замість того, аби всупереч його сподіванням, шукати помилки в цій виставі, він дозволяє водити себе на повідку. Немов ідеальний глядач на виступі ілюзіоніста, який про всяк випадок не дивиться, що робить друга рука, аби

1 ... 65 66 67 ... 98
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зерно правди», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Зерно правди"