Читати книгу - "Мольфар і Навка, Юшманов В В"

Тваринки просто  рвалися у путь. Наша заминка їм докучала. Цікаво, ні сутінки (під землею!) ні наявність свіжого повітря не у кого не викликали підозри!

 

Наш стрій перемінився. Хвостики як і раніше йшли попереду. Кіра йшла поруч із Навкою. Чарівниці було важко під землею. Вона із задоволенням б змінила його на будь-яке узлісся. У цьому питанні я з нею солідарний. Улюблене Полісся поруч. Негоже кидати розпочату роботу. Підземелля нам до кінця життя вистачить

Коридор привів нас до великої галереї, яка розташовувалася перпендикулярно нашому шляху. 

Що шукаєш, Мольфаре? Кишені відірвеш, на. Що має змогу писати: олівець, крейду чи щось схоже. Треба накреслити, щоб не загубити вихід. Маю власну мітку. Я ж Кікімора!

Вона доторкнулася до стіни, прошепотіла щось незрозуміле … з’явився Капітошка! Прям із мультика. З великою та чарівною посмішкою.

Вау! Треба відмітити таким чином кожне перехрестя.  Не заблукаємо!

 

Хвилювання виявилися марними. Ніякого натяку на лабіринт. За кілька метрів ми потрапили у велику залу. Яким чином таку порожнину не бачать зверху? Все просто, якщо почати повертатися у наш вимір, заміст порожнечі з’являється порода. Із нашого Світу нічого не побачити. Перервав експерименти, бо Навка торкнулася мене. Подивився у напрямку, куди вказувала моя чарівниця та обімлів. Бажання обговорити з Окулярником проблему ґрунту зникло.

Було від чого. Ми побачили величезну тарілку. Летючу. З відкритим входом. Крапельки вели всередину. Змій не з нашої планети? На нас чекали. Збивав із пантелику відкритий вхід та світло із середини корабля. Не таке вже воно й велике. Чудо внеземний техніки. Можна порівняти із прогулянковим катером, яких на Дніпрі чимало.

Живенький, що це? Схоже на космічний корабель. У нас проблеми. Де бачиш небезпеку, на? Спробую пояснити. Я впевнений, що екіпажі подібних літальних апаратів складаються виключно із машин чи Духів. Живи тіла не можуть існувати в космосі. Промені вб'ють будь-яку живу істоту. А для Духів вони — джерело життя. Знов, на місці, віруси та інша мікрофлора чи мікрофауна. Вони знищують чужинців. Крім безтілесних, безумовно. Краще зробити себе відповідне тіло по прибутті, після прильоту. Залишимося тут? Навіть не думайте! Нас, крім всього іншого, Першоматерь обіцяла захистити. Вас також. Йдемо? А де тваринки? Вже на кораблі. Не залишили нам вибору.

 

Згодом ми потрапили у велике приміщення. Пасажирський салон? Рубка керування? Вразило її вбрання. Крісла для мене та Лариси були не такими, як для Духів. Більш матеріальними. Наявність невеличких будиночків для собаки і кота вразило. Шлюз передав необхідну інформацію.

Кожен зайняв власне місце. Загін дивився на мене, нібито я знав: як керувати кораблем. Я розташувався із комфортом та вимовив знамените: “Поїхали!”. Вибачте, але не було у мене інших ідей. Мабуть, спрацювало. Тарілка, нібито, почала рухатися.

Окулярник! Маєш ідею: як керувати цією штукою? Жодної, на. Та й не під силу нам це. Автоматика повинна працювати, на. Як її запустити? Поперед тебе якісь кнопки, на. Спробуй.

 

Нажав на велику зелену. З початку нічого не траплялося. Але стеля почала світлішати. Згодом вона зникла. Стала прозорою. Ми побачили величезний чорний простір із зірками. Довго милуватися цим чудовим краєвидом не було змоги. Поперед нас була велика планета з величезними кратерами. Мабуть, Місяць? Ніколи не бачив його так близько. Роздивитися не вдалося. Наш корабель прошив поверхню. Увійшов як ніж у масло. Навіть, перелякатися не встигли. Мить й наша тарілка стоїть на зеленій галявині. Сонця немає, але світла вистачало.

Треба віддати належне господарям. Місце для посадки було обрано вдало. Від нього віяло спокоєм та безтурботністю.

Лариса! Схоже ми досягли цілі нашій подорожі. Час викликати Першоматерь.