Читати книгу - "Пікнік біля навислої скелі, Джоан Ліндсей"

не вивчив напам’ять включно з адресою — це вміння було приємною компенса­цією труднощів із читанням і письмом, бо де ж тримати інформацію, як не в голові? Неписьменному фермеру, який сіє й жне згідно зі зміною пір року, не потрібно писати дати в записник. Тож Альберт, який завжди міг точно назвати день, коли востаннє стригли гриву Тобі чи підкували кобилу в Вуденді, обережно поклав чек від Леопольдів у банку з-під варення під ліжком, а лист йому вже не був потрібен, тож він спалив його над свічкою та сів трохи помізкувати. Як він сам щойно кількома недбалими словами змінив долі Тома й Мінні, так і лист від батька Ірми, написаний у пориві щедрості, змінив усе подальше життя Альберта. Для нашої хиткої рівноваги, ймовірно, важливо, щоб такі сейсмічні зміни в життях здавалися звичайними буденними подія­ми, як вибір між вареним яйцем і яйцем пашот на сніданок. Молодий конюх, який сидів у кріслі-гойдалці після підвечірку в понеділок, уявлення не мав, що його життя вже безповоротно пішло новим, доленосним шляхом.

Альберт відчув, що невеличка відпустка йому б не завадила. Він завжди хотів побачити Квінсленд, і зараз, схоже, саме випала чудова нагода. Щоб наважитися, знадобилося значно менше зусиль, ніж щоб написати за вечір принаймні три листи. Для цього слід було позичити в куховарки записник і три конверти та знайти перо з засохлим фіолетовим чорнилом. Попри ці невеличкі труднощі, він напевне знав, що хоче сказати трьом своїм адресатам, а це не завжди вміють навіть люди, які пишуть значно правильніше й розбірливіше за Альберта Крандолла. Тож він злизав із кінчика пера засохле чорнило й почав першого листа ось так: «Шановний містере Леопольд сер — як я отримав ваш лист сьодні вранці, мині аж в очах потимніло (23 березня)». Після цього автору спало на думку, що, як не рахувати чайових і золотого соверена від полковника на Різдво, на його пам’яті йому ще ніхто не дарував подарунка, а тим паче такого неймовірного. Хіба раз у сиротинці якась доброзичлива бабця дала йому Біблію. Оскільки здавалося, що за чек на тисячу фунтів замало просто подякувати (той ледь у банку помістився, щоб йому), він вирішив розповісти містерові Леопольду, як він продав Біблію за п’ять фунтів, сподіваючись колись купити собі поні.

«Сер, ну, я тоді був шче малим і звичайно мині вже ніхто нічо не дарував а в дванацять я почав заробляти на житя тому зара шось буду шукати серьйозніше — на чотирнацять рук51. Десь за трицятку можна знайти дуже хорошого коня і завдяки вашій шчедрості сер в мене тепер є трицятка. Інші гроші хай будуть собі в Банку, поки я не предумав шо з ними робить. Ну так шо містер Леопольд сер я до сіх пір в повному відпаді від вашого шчедрого подарунка так шо зараз буду вже закругляця а то ніч на дворі. І шче раз дуже дякую і бажаю вам із родиною довгого шчасливого житя.

Вдячно ваш, Альберт Крандолл».

Альберту здавалося, що бракувало постскриптуму — той зайняв не менше часу, ніж основний текст листа.

«Вашій доцці я нічо такого і не зробив на Скелі. Мо­жете кого хочте спитать. То все мій друг. Молодий хлопець, звеця Високоповажний Фітцг’юберт, то він їй житя врятував. Не я. Альберт Крандолл».

Другий лист — до полковника Фітцг’юберта — дався Альберту значно легше. Він повідомив про звільнення почина­ючи з дати, прийнятної для обох сторін, і порадив Тома з Ко­леджу як чудового конюха. Закінчив він так:

«Ви завжди були для мене добрим начальнеком. Я вдячний і якщо хочите то нове сідло списоносця весить у мене на цвяху на стіні коли волого краще шоб було в сухому місьці. Шчиро ваш Альберт Крандолл».

Останній лист, до Майка, писався вже з блискавичною швидкістю, а про орфографію взагалі не йшлося. Його другові Майку було добре відомо, що Альберт у письмі не мастак. «Любий Майк. Боже той чек мине просто убив». Решта листа загалом була не надто цікава, окрім, мабуть, останнього речення:

«То як Майк давай зустрінимся в місьті знаїш Пош­товий Готель на Берк-Стріт? Можна випити пива і домовиця про К’ленд. Я написав твоєму Дядьку йду з роботи в Лейк-В. і все в порядку того кажи коли можиш. Альберт».

Британський церковний гімн, присвячений морякам, написаний 1861 року.

Готель на Шрі-Ланці.

Район у Британії.

Так вимірюється висота коня в англомовних країнах. «Рука» — це 4 дюйми. Система вимірювання походить із Давнього Єгипту.

15

Вранці в неділю, 22 березня, у Коледжі «Епл’ярд» відбувалася звична метушлива підготовка до колективного походу студенток до церкви у Вуденді. Оскільки тепер Коледж перебував в ізоляції від контактів із зовнішнім світом, окрім хіба найнеобхідніших, протягом усього довгого, нудного