Читати книгу - "Пікнік біля навислої скелі, Джоан Ліндсей"

дня там ніхто не дізнався новин, що стали б гарячою темою серед мешканок, попри правила. Недільних газет не привозили, і студентки вечеряли мовчки, поки бліде осіннє сонце виблискувало на згарищі, що лишилося від готелю Ламлі. Констебль Бамфер саме взяв вихідний, щоб порибалити день у Кайнтоні, й опівночі повернувся з неабиякою здобиччю у вигляді однісінького чорного окуня, якого запланував підсмажити на грилі до понеділкового сніданку. Його довгоочікувану трапезу перервав прихід юного Джима з інформаційними запитами від мельбурнських газет — трагічну загибель нікому не відомої гувернантки журналісти відразу ж пов’язали з майже вичерпаною Загадкою Коледжу.

Тієї неділі в Коледжі бракувало персоналу, тож на роботу викликали і мадемуазель, і міс Бак. Хоча в Мінні був вихідний, у Коледжі все було шкереберть через швидкий від’їзд міс Ламлі напередодні, тож добросерда покоївка лишилася на роботі. Витираючи в комірці столове приладдя, вона побачила крізь вузьке віконце, як гувернантки відводять охайно вдягнених дівчат у капелюшках і рукавичках до підготовлених фургонів, а Том із Еліс і куховаркою саме сідають в упряжку. Мінні ледь устигла пройти через оббиті сукном двері, що вели до коридору, аж раптом побачила, як сходами ледь не біжить униз директорка, а в руці у неї — щось на зразок невеличкого кошика. Побачивши покоївку, вона зупинилася, вхопившись за поруччя, мов у неї запаморочилося в голові, й покликала її до себе.

— Мінні! Я була певна, що в тебе сьогодні вихідний.

— Та не зважайте, мем, — сказала Мінні. — Після вчорашнього ми трохи не встигаємо.

— Зайди на хвилинку до мене в кабінет. Еліс на роботі?

— Ні, мем, Том повіз їх із куховаркою в церкву на упряжці. Вона вам потрібна?

— Аж ніяк. Схоже, ти стомлена, Мінні. Чому б тобі не прилягти?

(А бідолашний Том, у якого після четверга не лишилося жодного зуба, ще не отримав ні крихти співчуття.)

— Я спершу накрию на стіл. А ще хтось може прийти.

— Саме так. Я збиралася тобі сказати, що сьогодні вранці має прийти містер Косґроув, опікун міс Сари. Я побачу його у вікно, коли він приїде, і можу сама відчинити двері.

— Мем, це ж якось неправильно, — невпевнено сказала Мінні, переборюючи відчутний спазм, що пробіг животом.

— Ти хороша, надійна дівчина, Мінні. На весілля отримаєш п’ять фунтів. А тепер роби, що наказано, і йди собі. Мені ще треба відповісти на деякі листи, перш ніж приїде містер Косґроув.

— Боже мій, Томе, — розповідала Мінні ввечері, — стара мала жахливий вигляд — біла мов стіна, а дихала, як паровий двигун. П’ять фунтів? У мене аж жижки затряслися.

— Хвала Богу — дивам нема кінця, — сказав Том і обійняв її за стан із гучним поцілунком. Він не помилявся. Дива й не збиралися закінчуватися.

Щойно мадемуазель повернулася з церкви й зняла капелюшок і вуаль, вона нанесла дрібочку безбарвної пудри й бальзам для губ — і підійшла до дверей кабінету директорки. Була майже перша дня. Кабінет був замкнений — утім, як і завжди цими днями.

— Заходьте, мадемуазель. У чому річ?

— Чи можна швиденько з вами поговорити, мадам — до déjeuner52? Щодо Сари Вейборн?

Хоча гувернантка й знала, що Сара була далеко не улюбленицею директорки, та не готова була побачити гримасу, що перекосила обличчя літньої жінки, мов лихий вітер.

— Що там із Сарою Вейборн? — круглі очиці були уважні, насторожені: пізніше Діана вирішила, що директорка неначе боялась того, що от-от почує. — Скажу вам відразу, мадемуазель. Ви марнуєте і мій час, і свій. Сара Вейборн уранці поїхала зі своїм опікуном.

Гувернантка не змогла стримати враженого вигуку.

— О, ні! Ні! Коли я її вчора бачила, бідолашна дитина була зовсім не готова до подорожі. Мадам, я, власне, хотіла поговорити про здоров’я Сари.

— Вранці з нею все було гаразд.

— О, pauvre enfant53…

Директорка люто на неї зиркнула.

— Тільки й знала, що воду каламутити. З першого ж дня.

— Вона сирота, — сміливо сказала мадемуазель. — Цих бідолах можна пробачити.

— Насправді я не думаю, що візьму її на наступний семестр. Однак це можна буде обговорити пізніше. Містер Косґроув наполягав, що хоче негайно забрати дитину з собою. Це завдало величезних незручностей, та я не мала вибору.

— Це дивно, — сказала мадемуазель. — Містер Косґроув — чудовий чоловік із бездоганними манерами.

— Мадемуазель, чоловіки в таких питаннях часто нестримані.