Читати книгу - "Тінь гори"

— Національний центр виконавських мистецтв? — глузував він.— Єдине виконання, яке цікавить Чандру — це те, чим займаються гарненькі дівчатка, коли гасне світло, еге ж, брате?

Чандра Мегта некомфортно засмикався.

— Ти б пригальмував з випивкою, Кліффе. Ти сьогодні зарано почав.

— Кажи за себе,— мовив партнер, зиркаючи на нього і наливаючи собі ще один келих вина.— Ти стурбований, бо я можу розповісти Ранджиту свою думку, що ця фальшива кампанія більше стосується його політичних амбіцій, ніж Авінаша, мертвого танцюриста? Ранджиту, а не нам потрібно турбуватися. Ми купуємо примірники його газет щодня.

— Чому б нам не залишити бізнес у офісі? — легенько посміхнувшися, сказав Ранджит.

— Ти сам підняв цю тему,— відповів Кліфф, розмахуючи келихом і розхлюпуючи трохи вина на кольорові браслети Снеги.

— У тебе є особиста думка про те, що сталося з Авінашем? — поцікавилась у Кліффа Лайза.— Враховуючи, що це сталося за п’ятсот футів від твоєї кіностудії і Авінаш танцював у трьох твоїх фільмах?

— Ліне,— швидко втрутився Чандра.— Допоможи мені. Що ти думаєш? Я ж маю рацію, «і? Якби ми зняли такий фільм, то кров полилася б на сидіння. Ми не повинні ображати почуття, і... почуття, розумієш, будь-якої комуни, еге ж?

— Це ваша тема хлопці, а не моя. Ви удвох володієте студією, Ранджит володіє газетами, і ні те, ні інше не має жодного стосунку до мене.

— Та ну,— наполіг Ранджит, поглядаючи на Лайзу.— Давай почуємо твою чесну думку про це, Ліне.

— Я вже дав тобі чесну відповідь, Ранджите.

— Прошу, Ліне,— умовляла Лайза.

— Гаразд. Хтось колись сказав, що витонченість будь-якої громади людей є обернено пропорційна їхній можливості збурюватися після почутого на публіці або зробленого конфіденційно.

— Я... не маю... гадки... що це в біса означає,— розтуливши рота, вичавив Кліфф.

— Це означає,— пояснив Ранджит,— що витончені люди не засмучуються через слова, сказані іншими людьми на вулиці, чи речі, зроблені у стінах їхніх власних будинків.

— Але... що це значить для мене? — запитав мене Чандра.

— Це значить, що я з тобою згоден, Чандро. Тобі не варто знімати цю історію.

— Що? — зойкнула Лайза.

— Бачиш? — сказав Кліфф, розмахуючи келихом.— Я не помилявся.

— Чому ні, Ліне? — здивувався Ранджит, його чарівна посмішка почала в’янути.

— Це не їхня бійка.

— Я ж тобі казав! — вишкірився Кліфф.

— Але це важливо, ти погоджуєшся, Ліне? — запитав мене Ранджит, проте скеровуючи свої насуплені брови на Лайзу.

— Звісно ж, важливо. Чоловіка вбили, жорстоко, і не за те, що він зробив, а за те, ким він був. Але це не їхня бійка, Ранджите. Вони в цьому його не підтримують, але Авінаш заслуговує на прихильників.

— Минулого тижня був Авінаш,— сказала Лайза, зиркаючи на мене.— Наступного тижня це можуть бути мусульмани, чи євреї, чи християни, чи жінки, яких поб’ють і підпалять. Або це можуть бути кінопродюсери. Тоді це стане справою загалу.

— На таке варто зважуватися лише тоді, коли ти в це віриш,— мовив я.— А Кліфф і Чандра не вірять. Вони взагалі чхати хотіли на Авінаша, без образ. Це не їхня бійка.

— Точно! — запевнив Кліфф.— Я просто хочу заробити купу грошей, може, виграти кілька нагород, і жити щасливим життям на червоній доріжці. Невже це так погано?

Принесли перші страви, говорити було неможливо, і всі звернули увагу на невеличку юрбу офіціантів, які подавали «клумбу» їжі.

Поки подавали страви, до нас підійшов кур’єр з рецепції. Він уклонився гостям, а потім прошепотів мені на вухо:

— Сер, на рецепції стоїть пан Навін. Він каже, що негайно має з вами поговорити.

Я вибачився і пішов до фойє. Мені було неважко знайти Навіна й Дівію, будь-хто в радіусі десяти метрів міг почути їхню сварку.

— Я не буду! — верещала Дівія.

— Ти така...

— Забудь про це! — відрізала вона.— Я цього не робитиму!

— Привіт, друже,— зітхнув Навін, коли я до них приєднався.— Вибач, що вриваюся на твою вечерю.

— Усе гаразд,— відповів я, тиснучи йому руку та киваючи сердитій світській левиці.— Що сталося?

— Ми йшли з приватної вечірки на вісімнадцятому поверсі...

— З вечірки, яка лише почала набирати обертів! — насупилася Дівія.

— З вечірки, яку ось-ось мали прикрити за безчинство,— виправив її Навін,— і саме тому ми пішли. І хто ж заходить до нашого ліфта дорогою вниз? Ніхто як наш таємничий чоловік.

— Пан Вілсон.

— Саме він.

— Ти з ним розмовляв?

— Не міг утриматися. Знаю, що ми вирішили зачекати і поговорити з ним разом, але це видалося Божим даром, тож я вирішив погратися з ним.

— Що ти сказав?

— Сказав, що Скорпіон Джордж є моїм другом і я знаю про його пошуки. Я запитав, навіщо все це і чому він вистежує мого друга.

— І?

— Він адвокат,— втрутилася Дівія.

— Ти дозволиш мені розповісти, будь ласка? — пробурмотів Навін, скрегочучи зубами.— Він стверджує, що працює адвокатом і що має передати Скорпіону важливе повідомлення. Щоправда, він називає його паном Джорджем Бредлі. Це і є прізвище Скорпіона?

— Так. Вілсон казав, що за повідомлення він має?

— Цей тип тримає кришку міцно закритою. Я б його найняв. Але він запевнив, що це не може нашкодити Скорпіону.

— Якраз я й витягнула з нього цю інформацію! — просичала Дівія.

— Справді, погрожуючи розірвати блузу й заверещати, що він напав на тебе в ліфті. Трохи перегнула палицю, як на мене.

— Якраз для цього і є палиця, дурнику! Щоб її перегинати. Для чого ж іще може бути палиця?

— Він ще щось казав? — запитав я.

— Ні. Він відмовився розповідати більше. Сказав, що це професійна етика.

— Якби ти просто дозволив мені закричати,— не вгамовувалася Дівія,— то уже б дізнався про все. Але — о ні! Крик — неприйнятний метод для великого детектива!

— І якби ти прокричала свій шлях до поліцейської камери, я б виконував свою роботу? — вимагав Навін.

— А чому ви ще разом? — поцікавився я.— Ви ще не розібралися з начебто зіркою Боллівуду?

— Розібралися,— зітхнув Навін.— Але її батько має підписати одну велику угоду...

— Мукеш Девнані не підписує великих угод, чамча[76],— перервала Дівія.— Мій батько