Читати книгу - "Джек Лондон. Твори у 12 томах. Том 09"

— Якщо я не повинна шити на продаж, то й ти не повинен виступати на рингу, — категорично відказала Сексон. — Але я й на думці не маю торгуватися з тобою. Якби ти мені навіть і дозволив заробляти, я тебе однаково нізащо не пущу на ринг. Ніколи в світі не забуду я, що ти оповідав мені про боксерів, як вони нищать своє здоров’я. Я не попущу, щоб ти калічив себе. Твоє здоров’я — наполовину моє. Якщо ти не братимеш участі в матчах, то й я не продаватиму своєї праці. І ніколи-ніколи не зроблю такого, що було б тобі неприємно.

— Ну, то й гаразд! — погодився Біллі.— А все-таки мені страшенно кортить накласти цьому хвалькові Генсену.

Він аж усміхнувся на саму цю думку.

— Ну, а тепер забудьмо за все, а ти заграй-но мені «Коли минуть жнива» на цьому брязкальці, як воно там у тебе зветься.

Скінчивши пісню в супроводі укулеле, Сексон попрохала його самого заспівати «Скаргу ковбоя». З кохання до Біллі вона примудрилася полюбити цю єдину пісню, що співав її чоловік. Сексон уподобала тепер і монотонність «Скарги ковбоя», і навіть те, як Біллі безнадійно фальшував на кожній ноті. Вона ще й навчилася вторувати йому, сумлінно фальшуючи разом з ним. Але вона не розчаровувала чоловіка, що він кепський співак.

— Я певен, що Берт із хлопцями просто морочили мене, я співаю зовсім не зле, — поскаржився він.

— Звісно, у нас із тобою виходить дуже гарно, — злукавила вона, бо ж збочити від правди в такому випадку було не гріх на її думку.

Навесні в залізничних майстернях почався страйк. У неділю, напередодні його, Сексон і Біллі обідали в Берта. Прийшов і брат Сексон, але без жінки; Сара вперлася, що в неї, як звичайно, сила хатньої роботи. Гості застали Берта безнадійно похмурого; він сидів і, шкилячись, наспівував:

Ох, ті мільйонери кляті

Вміють гроші, наче жар,

Коцюбою загрібати.

Лихо, не люблю я скнар!..

Нащо нам скарби складати?

Хай за вітром все летить…

Ми, веселі марнотрати,

Гроші будемо палить!..

Мері саме поралася коло обіду, і відчувалося, що ось-ось вона спалахне. Закотивши рукава і вдягнувши фартуха, Сексон взялася мити посуд, брудний ще від сніданку. Берт приніс із сусідньої пивнички великий глек шумного пива, і троє чоловіків, покурюючи й попиваючи, завели розмову про майбутній страйк.

— Давно треба було за розум узятися, — рішуче заявив Берт. — Давно пора — боюся тільки, чи вже не запізно.

Нас тепер голими руками можна взяти. Саме нагода останнім з могікан накласти по потилиці.

— Ще не знати, — заперечив Том, замислено попахкуючи люлькою. — Робітничі організації щодалі більше вбиваються в силу. Я пам’ятаю, як велося в нас у Каліфорнії, коли ще не було ніяких спілок. А тепер, дивіться — нормована платня, усталений робочий день і все таке…

— Ти говориш, як агітатор, що напускає туману на дурнів… — насмішливо кинув Берт. — Насправді воно зовсім не так. Тепер на нормовану платню не купиш того, що колись на ненормовану. Ці профспілкові діячі ошукали нас. У Фріско спілчанські проводирі завели таку паскудну політику, якої навіть старим партіям не снилося: вони гризуться й сперечаються, але ніяк не поділять хабарів і раз у раз потрапляють до в’язниці. А яке становище теслів у Фріско? Можна подумати, що вони всі до одного організовані робітники й одержують платню за спілчанськими ставками. І ти цьому віриш, Томе Брауне? Я скажу тобі, що то все брехня! Нема у Фріско жодного теслі, котрий у суботу ввечері не віддавав би частини свого заробітку підрядникові. А у Сан-Франціско засновують собі спілки, і спілчанські проводирі роз’їжджають по Європі на чужі гроші, якщо не розтринькали їх на адвокатів, щоб відкараскатися від в’язниці.

— Воно-то так, — згодився Том. — Ніхто цього не заперечує. Біда, що робітник наш не досить ще свідомий. Без політики не обійдешся, тільки треба, щоб політика ця була правильна.

— Соціалізм, еге? — глумливо перебив його Берт. — Та соціалісти продадуть нас не згірше за Руфів та Шмідтів!

— Беріть чесних людей, — промовив Біллі.— Це найголовніше. Ні, ні, я не обстоюю соціалізму, я далекий від цього. Мої діди й прадіди здавна жили в Америці, і я не хочу, щоб купка гладких німців та брудних російських євреїв, що навіть мови англійської не знають, учили мене, як керувати моєю країною.

— Твоєю країною! — скрикнув Берт. — Ех ти, дурнику!.. Та в тебе нема ніякої країни! То дитяча казка, якою тобі задурюють голову шахраї, щоб видерти зайвий гріш із кишені.

— А ти не голосуй за шахраїв, — спокійно відповів Біллі.— Якщо ми обиратимемо чесних людей, то й ставитимуться до нас по-чесному.

— Чому ти, Біллі, ніколи не приходиш на наші збори? — мовив Том. — Тобі б розкрилися очі, і на наступних виборах ти голосував би за соціалістів.

— Ніколи в світі! — жахнувся Біллі.— Доки твої соціалісти не почнуть балакати по-людському, ти мене на свої збори не заманиш.

Берт замугикав:

Ми, веселі марнотрати,

Гроші будемо палить!..

Мері страшенно сердилася на чоловіка за його бунтарські речі й за співчуття до страйкарів і не могла себе примусити озватися до Сексон, тож та, зацікавлена й здивована, мовчки прислухалася до розмови чоловіків.

— Куди ж ми котимось? — весело спитала Сексон, хоч серце їй стиснулося від болісного передчуття.

— Не котимось, а вже докотилися, — пробубонів Берт.

— М’ясо й масло знову подорожчали, — загарячкувалась вона. — Біллі врізали платню, а залізничникам ще торік. Треба щось робити.

— Єдине, що можна зробити — це боротись, як дияволи, — відказав Берт. — Боротись і згинути в борні. Ото й усе. Ми загинемо, але загинемо з честю.

— Не можна таке балакати, — незадоволено похитав головою Том.

— Час балачок минув, братику; настав час боротьби.

— Багато ти зробиш голіруч проти регулярного війська з кулеметами! — зауважив Біллі.

— О, не турбуйся — на світі є такі короткі палички, що з великим гуркотом вибухають і полишають діри. Є така річ, як порох…

— Ага! — вищирилась на нього Мері, взявшися в боки. — Так ось воно що! Так ось яке сміття знайшла я вранці в твоїй кишені!

Берт не звернув на неї уваги. Том заклопотано палив. На Біллиному обличчі проступало збентеження.

— Але ж ти це не серйозно, Берте? — спитав Біллі, виразно сподіваючись заперечливої відповіді.

— Цілком серйозно, як хочеш знати. Я б їх усіх спровадив чортові в зуби, поки сам не вріжу дуба!