Книги Українською Мовою » 💛 Інше » Русалчин тиждень: Казки про русалок, водяників, болотяників, криничників 📚 - Українською

Читати книгу - "Русалчин тиждень: Казки про русалок, водяників, болотяників, криничників"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Русалчин тиждень: Казки про русалок, водяників, болотяників, криничників" автора Автор невідомий - Народні казки. Жанр книги: 💛 Інше / 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 65 66 67 ... 72
Перейти на сторінку:
там далі були дуби й була папороть між дубами. Ну, то він взяв там близько коло папороті, постелив скатерку, поклав хліб, а сам сховався за дуба та й ждав, коли вже буде цвісти, ждав дванадцятої години. Сидів за дубом. Буде дванадцять, то буде цвісти й він буде бачити, дослідить вже та й вже вирве ту квітку й буде дуже розумний вже. То як зірвався вітер, то як почало ті дуби, дуже грубі, почало з тих дубів дуже гілляки кидати, почало свистати, почало вищати, і гілляки почали, каже, мене бити, одламуватися з дуба почали й мене бити. То він як забрав палки, то тільки п'ятами накивав, і хліба не брав, і скатерки не брав, не міг взяти, не міг підсунутися й прибіг в хату, сховався в хаті.

Рано пішов, то скатерка була, а хліба не застав. І гілляк не було накидано, і нічо. Хліб якась звірина забрала, а скатерка була.

Скарби водяника

Колись давно поставив чоловік нову хату в Пульмі. Але що за біда: полягають спати в хаті, а попросинаються рано, дивляться — лежать надворі, хтось з хати повиносить. А то раз прийшов до них поводир з ведмедем, бачить — хата нова, велика, став проситися на ніч. Хазяїн каже:

— У нас не можна ночувати, у нас неспокій.

— Як неспокій? — не розуміє той.

— А так, — каже, — полягаємо спати в хаті, а повстаємо надворі.

Тоді той каже:

— Коли так, то йди до коваля, зроби шкобля — прив'яжемо ведмедя коло дверей.

От прив'язали того ведмедя і полягали спати. Аж уночі той, що приходив і виносив їх з хати (водяник, мабуть, то був), приходить до дверей — та так і покотивсь на ведмедя. Почали вони боротися. А поводир каже до хазяїна:

— Чи ти чуєш, що там робиться?

— Як, — каже, — не чути, чую.

Боролися вони довго, аж півні заспівали. Тоді той, що приходив, якось вирвався і пішов. Але з тої пори більше не приходив і людей з хати сонних не виносив.

Аж якось поїхав той чоловік на озеро, на Світязь, по рибу. Ловить, коли чує — хтось йому з води каже:

— Ну, Грицю, маєш гарну кицю!

Здогадався чоловік, що то натяк на ведмедя та й відказує:

— А чого ж, — каже, — маю. А як риби наловлю, то й іще таку куплю.

А воно каже:

— Нащо тобі друга, буде з тебе й тої… Не жалій, — каже, — що хату нову поставив, розверни хату і піч розбери. Там під піччю є така сума, що буде й тобі, і дітям твоїм.

А це багатий чоловік утопився колись у Світязі і ходив навідуватися до своїх грошей. Дуже шкода йому було тої суми. Розвернув чоловік хату і піч, дістав ті гроші та з того й жив.

Озерний дзвін

Ловили два мужики неводом рибу коло острова. Затягли невода, еге, чують: щось дуже важке до нього потрапило. Мучились вони, мучились… насилу того невода витягли. Дивляться — а то дзвін, і то такий… великий.

— Давай, — каже один, — віддамо до церкви.

— Ні, — каже другий, — щоб я так намучився, та віддав тепер задарма, не буде того. Давай, — каже, — краще завезем до корчми та проп'ємо.

Тільки він те сказав, дзвін забрався і пішов назад в озеро, тільки його й бачили.

Розрив-трава

Є така трава, що як кинеш її на воду, вона не за водою, а навпроти пливе. То і є розрив-трава. Як косиш сіно, то як де така трава найде на косу, то коса геть розсиплеться. Тоді, кажуть, розріж мізинного пальця і поклади тую травину в рану. Поклади, щоб там заросла, і тоді вже якого схочеш замка відімкнеш.

Але чоловікові самому та трава рідко попадається. То черепаха її добре знає. Сама вона не може ні від якої біди вборонитися, то їй і дано одній ту розрив-траву знати.

А хто вже хоче мати ту розрив-траву, то шукає черепашаче гніздо з яйцями. Обтикає його патичками, щоб черепаха не могла долізти, і жде. То вона ту траву знайде, туди кине, то тії дрючки, як солома од вітру, порозлітаються.

Колись і в нас ходив тут з Черська один несамовитий. То, бувало, і кавруки, і ковбасу в торбі носить. Милостині він не просив. То все казали, що то йому його батько ту розрив-траву в долоню зашив, щоб він менше на світі мучився. То будуть й замки, й двері цілі, а ковбасу аби тільки повісив в коморі, так за ніч десь і подівається.

Про клад

Були собі дід і баба, і мали вони собі просо на полі. Все дід його стеріг.

Раз прийшов пообідати додому та й каже:

— Біжи, сину, постережи просо!

От пішов син стерегти просо. Іде він і чує, щось каже в просі:

— Ось і хлопчик іде, і пундик несе… Як візьму я хлопчика за волоса, закину хлопчика в чорні ліса. Як почну я хлопчика терти та м'яти, то не буде кому хлопчика обороняти.

Прийшов той хлопчик додому і каже:

— Тату, щось у нашім просі є!

— Брешеш, сину, — каже йому тато, — захотів їсти та й прийшов додому!

Посилає батько дочку стерегти просо. Пішла вона. Приходить на те місце — воно знову з проса обзивається:

— От і дівчина йде, і пундик несе… Як візьму я дівчину за волоса та закину дівчину в чорні ліса. Як почну я дівчину терти та м'яти, то не буде кому дівчину обороняти.

Прийшла дівчина додому та й каже:

— Щось і справді є в нашому просі!

Каже їй батько:

— Брешеш, ти не хотіла стерегти та й прийшла додому. Біжи ще ти, бабо!

Пішла баба, а воно знов озивається:

— От і бабка йде, і пундик несе… Як візьму я бабку за волоса та закину бабку в чорні ліса. Як почну я бабку терти та м'яти, то не буде бабку кому обороняти.

Прийшла баба додому та й каже старому:

— Ні, діду, що не кажи, а в нашім просі щось таки та є!

— Брешеш, — каже дід, — і ти, стара бабо! Піду я сам!

Пішов і дід, а воно йому каже:

— От і дідусь іде, і пундик несе… Як візьму я дідуся за волоса та закину дідуся в чорні ліса. Як почну я дідуся терти та м'яти, то не буде кому його обороняти.

Прийшов і дід додому та й каже до старої:

— Справді, щось є

1 ... 65 66 67 ... 72
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Русалчин тиждень: Казки про русалок, водяників, болотяників, криничників», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Русалчин тиждень: Казки про русалок, водяників, болотяників, криничників» жанру - 💛 Інше / 💙 Дитячі книги:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Русалчин тиждень: Казки про русалок, водяників, болотяників, криничників"