Читати книгу - "Русалчин тиждень: Казки про русалок, водяників, болотяників, криничників"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Рано пішов, то скатерка була, а хліба не застав. І гілляк не було накидано, і нічо. Хліб якась звірина забрала, а скатерка була.
Скарби водяника
Колись давно поставив чоловік нову хату в Пульмі. Але що за біда: полягають спати в хаті, а попросинаються рано, дивляться — лежать надворі, хтось з хати повиносить. А то раз прийшов до них поводир з ведмедем, бачить — хата нова, велика, став проситися на ніч. Хазяїн каже:
— У нас не можна ночувати, у нас неспокій.
— Як неспокій? — не розуміє той.
— А так, — каже, — полягаємо спати в хаті, а повстаємо надворі.
Тоді той каже:
— Коли так, то йди до коваля, зроби шкобля — прив'яжемо ведмедя коло дверей.
От прив'язали того ведмедя і полягали спати. Аж уночі той, що приходив і виносив їх з хати (водяник, мабуть, то був), приходить до дверей — та так і покотивсь на ведмедя. Почали вони боротися. А поводир каже до хазяїна:
— Чи ти чуєш, що там робиться?
— Як, — каже, — не чути, чую.
Боролися вони довго, аж півні заспівали. Тоді той, що приходив, якось вирвався і пішов. Але з тої пори більше не приходив і людей з хати сонних не виносив.
Аж якось поїхав той чоловік на озеро, на Світязь, по рибу. Ловить, коли чує — хтось йому з води каже:
— Ну, Грицю, маєш гарну кицю!
Здогадався чоловік, що то натяк на ведмедя та й відказує:
— А чого ж, — каже, — маю. А як риби наловлю, то й іще таку куплю.
А воно каже:
— Нащо тобі друга, буде з тебе й тої… Не жалій, — каже, — що хату нову поставив, розверни хату і піч розбери. Там під піччю є така сума, що буде й тобі, і дітям твоїм.
А це багатий чоловік утопився колись у Світязі і ходив навідуватися до своїх грошей. Дуже шкода йому було тої суми. Розвернув чоловік хату і піч, дістав ті гроші та з того й жив.
Озерний дзвін
Ловили два мужики неводом рибу коло острова. Затягли невода, еге, чують: щось дуже важке до нього потрапило. Мучились вони, мучились… насилу того невода витягли. Дивляться — а то дзвін, і то такий… великий.
— Давай, — каже один, — віддамо до церкви.
— Ні, — каже другий, — щоб я так намучився, та віддав тепер задарма, не буде того. Давай, — каже, — краще завезем до корчми та проп'ємо.
Тільки він те сказав, дзвін забрався і пішов назад в озеро, тільки його й бачили.
Розрив-трава
Є така трава, що як кинеш її на воду, вона не за водою, а навпроти пливе. То і є розрив-трава. Як косиш сіно, то як де така трава найде на косу, то коса геть розсиплеться. Тоді, кажуть, розріж мізинного пальця і поклади тую травину в рану. Поклади, щоб там заросла, і тоді вже якого схочеш замка відімкнеш.
Але чоловікові самому та трава рідко попадається. То черепаха її добре знає. Сама вона не може ні від якої біди вборонитися, то їй і дано одній ту розрив-траву знати.
А хто вже хоче мати ту розрив-траву, то шукає черепашаче гніздо з яйцями. Обтикає його патичками, щоб черепаха не могла долізти, і жде. То вона ту траву знайде, туди кине, то тії дрючки, як солома од вітру, порозлітаються.
Колись і в нас ходив тут з Черська один несамовитий. То, бувало, і кавруки, і ковбасу в торбі носить. Милостині він не просив. То все казали, що то йому його батько ту розрив-траву в долоню зашив, щоб він менше на світі мучився. То будуть й замки, й двері цілі, а ковбасу аби тільки повісив в коморі, так за ніч десь і подівається.
Про клад
Були собі дід і баба, і мали вони собі просо на полі. Все дід його стеріг.
Раз прийшов пообідати додому та й каже:
— Біжи, сину, постережи просо!
От пішов син стерегти просо. Іде він і чує, щось каже в просі:
— Ось і хлопчик іде, і пундик несе… Як візьму я хлопчика за волоса, закину хлопчика в чорні ліса. Як почну я хлопчика терти та м'яти, то не буде кому хлопчика обороняти.
Прийшов той хлопчик додому і каже:
— Тату, щось у нашім просі є!
— Брешеш, сину, — каже йому тато, — захотів їсти та й прийшов додому!
Посилає батько дочку стерегти просо. Пішла вона. Приходить на те місце — воно знову з проса обзивається:
— От і дівчина йде, і пундик несе… Як візьму я дівчину за волоса та закину дівчину в чорні ліса. Як почну я дівчину терти та м'яти, то не буде кому дівчину обороняти.
Прийшла дівчина додому та й каже:
— Щось і справді є в нашому просі!
Каже їй батько:
— Брешеш, ти не хотіла стерегти та й прийшла додому. Біжи ще ти, бабо!
Пішла баба, а воно знов озивається:
— От і бабка йде, і пундик несе… Як візьму я бабку за волоса та закину бабку в чорні ліса. Як почну я бабку терти та м'яти, то не буде бабку кому обороняти.
Прийшла баба додому та й каже старому:
— Ні, діду, що не кажи, а в нашім просі щось таки та є!
— Брешеш, — каже дід, — і ти, стара бабо! Піду я сам!
Пішов і дід, а воно йому каже:
— От і дідусь іде, і пундик несе… Як візьму я дідуся за волоса та закину дідуся в чорні ліса. Як почну я дідуся терти та м'яти, то не буде кому його обороняти.
Прийшов і дід додому та й каже до старої:
— Справді, щось є
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Русалчин тиждень: Казки про русалок, водяників, болотяників, криничників», після закриття браузера.