Читати книгу - "Чортів млин: Казки про чортів"

Форналі зловили квочку з курчатами, принесли до воза — глип — один віл пропав!

— Дивись, яке диво: віл вола з’їв, — крикнув один з форналів. — Бач, не встиг хвоста пролигнути.

Пішли форналі до пана і замельдували:[47]

— Паночку, сьогодні, коли ми орали під лісом, віл вола з’їв.

Дідич зрозумів, чия то робота. Покликав Климка до себе й сказав:

— Як ти такий мудрий, то вкради мою паню.

— Зроблю так, як хоче наш вельможний пан.

Климко купив добру пару чобіт і кинув один чобіт у лісі серед дороги, а другий трохи далі. Заліз у корчі й чекає.

Почувся стукіт кінських копит. То пані їхала до міста. Фірман глипнув на землю й вигукнув:

— Дивіться, вельможна пані, чобіт!

— Злізь і візьми його, — відповіла пані.

— А що буду робити з одним чоботом? Якби два, то було б що носити. А так… — і фірман цьвохнув батогом.

Через якийсь час побачив другий чобіт. Притримав коні і сказав:

— Дивіться, вельможна пані, другий чобіт.

— Я тобі казала взяти перший чобіт. Злізь і біжи за ним, доки хтось не забрав.

Климко чув з-під корча, що вони говорили. Коли фірман вернувся за чоботом, він вискочив на сидіння, схопив віжки в руки і поїхав якомога швидко.

На середині лісу його здибали чорти.

— Куди тікаєш, Климку?

— У місто, на ярмарок.

— Що везеш продавати?

— Вельможну паню.

— Продай її нам. Скільки правиш?

— Мішок грошей.

Чорти кинули леґеневі гроші, сіли на бричку й поїхали.

Климко вернувся додому.

— Я вкрав, вельможний пане, вашу жінку.

Дідич почухав потилицю й каже:

— Приведи її назад, заплачу триста римських.

— Пані вже нема.

— А де ж вона?

— Продав її чортам.

Дідич заплакав ревними сльозами.

— Ти здурів, Климку? Що я робитиму тепер без моєї коханої пані?

— Не плачте, вельможний пане, вона живе щасливо, у кришталевому палаці. В неї щодня є високі гості — принци, князі, графи.

— Поведи мене, Климку, до неї, бо я ніде ніколи не бував.

— Не поведу, вельможний пане.

— Чому?

— Бо ми пропадемо без такого доброго дідича, як ви. Вам сподобається в пані і не захочете вернутись. А що ми, сироти, тоді будемо робити?

— Я вернуся, Климку. Не журися…

— Ні, паночку. Тоді зробіть так: скличте людей і сповістіть їм, що як ви не вернетеся, то вони будуть вільні від панщини. І що тільки я дістану право ділити між ними ваше господарство.

— Говориш, Климку, як п’яний. Кажу ж тобі, що вернуся! — розсердився пан.

— Як вернетеся, все буде по-старому.

Пан подумав і все зробив так, як сказав Климко.

На другий день парубок взяв горщик води, жмуток якогось зілля і кавальчик крейди. Пішов з дідичем у ліс. Залишив його під дубом, а сам подався знов до того місця, де здибався з чортами. Вмочив зілля у воду і скропив довкола землю. Потому лазив на колінах з крейдою в руці.

Кілька чортів вискочили з-під землі й спитали:

— Що ти робиш, Климку?

— Обводжу святе місце.

— Нащо?

— На ньому хочу збудувати церкву.

— Ти звар’ював[48], Климку? Нащо нам церкви над самою головою?

— Мене то не обходить. Завтра попи мають тут службу Божу правити.

— Що хочеш за те, аби ти дав нам чистий спокій? — спитав старший дідько.

— Хочу, щоб ви забрали мого пана до пекла і дали йому там гарячу роботу. Він чекає вас отам, під дубом, — показав Климко.

— Давай його сюди! — втішилися чорти.

Зловили паниська, затягли до пекла і там йому одразу показали — по чому лікоть киселиці.

Климко вернувся у село, роздав чесним людям усі панські маєтки й поля. Він довго жив, землю свою орав і нічого у людей не крав. Може, й тепер ще живе на світі.

Як малий чорт служив за окраєць хліба

Загнали чорти молодого чортика на землю зробити гріх. Іде полем і видить: ґазда оре, а полуденок — хліб і солонину — поклав на межі. Чортик узяв полуденок і з’їв. Чекає в терню, як чоловік буде клясти злодія.

Чоловік орав до обіду. Далі дав коням сіна, а сам — до тайстрини[49]. Розв’язав — нема меренді.[50]

— Може, хтось був голодніший за мене, то най йому буде на пожиток, — сказав чоловік.

Вислухав чортик — та й у пекло. Звідує його старший:

— Ну, що зробив?

— Я взяв від чоловіка окраєць хліба і солонину, та він не залаяв, а попросив мені добра.

— Мусиш тепер віддячити йому за се — відслужити три роки.

Зробився чортик хлопчиком і прийшов до того чоловіка найматися за слугу. А чоловік каже:

— Та мені своїх нічим годувати, нащо мені слуга?

— Я себе прогодую і вам дещо принесу.

Пішов уночі до мельника і голосом чоловіка, що недавно помер, загойкав:

— Віддай, що ти від мене більшу мірку брав!

Мельник од страху затрясся і подав через вікно міх муки. Другої ночі пішов під вікно старого вівчаря і голосом того чоловіка, що помер, загойкав:

— Вівці мої на міру ти доїв несправедливо. Верни мої гелети![51]

Вівчар подав через вікно гелетя сиру, бо не хотів, аби мертвий ходив йому попід вікна.

І так кожної ночі той слуга приносив щось своєму ґазді. Прикупив чоловік землі, розбагатів.

Другої весни пішов чоловік орати з слугою, бо було вже роботи на двох. Слуга каже:

— Сього року буде мокре літо. Сіймо на горі.

Чоловік послухав. А люди сіють на долах. У них вимок хліб, а в чоловіка — ні.

Третього року люди посіяли на горах — училися в ґазди. А слуга каже:

— Ти сій на долах, бо літо буде сухе.

У людей на горах висохло, а ґазді довелося звеличити житниці. Каже йому слуга:

— Ну, тепер буду варити паленку![52]

Слуга закислив житні висівки, а потім з того зварив паленку. Тоді каже:

— Склич родичів, будемо гоститися.

Слуга-чортик покликав старого чортяку. Прийшов старий чорт у шапці-невидимці. Його не видно, а він видить усе, що малий витворяє. Налив гостям по одному погарчику — розвеселилися, налив по другому — почали голосно говорити, налив по третьому — почали лаятися, битися. Старий чорт плеще в долоні:

— Ну, тепер ти вже зробив те, що треба! Кінець твоїй сембрелі![53]

Як молдаванин чорта переспівав

Здибався чорт з молдаванином і каже:

— Давай спробуємо, хто кого переспіває. Ти співай, а я буду нести тебе на плечах. А