Читати книгу - "Зворотний бік темряви"

І Мор розвернувся і дуже швидко вийшов із трапезної. Очевидно, не хотів чути від Мальви повторних запитань щодо Стрибога. Мальва якусь мить дивилася услід чоловікові, а тоді сама до себе сказала:

– Ги. Маєш собі. Не все так рівненько в датському королівстві? Схоже, дід із батьком гладущик побили і не один, здається. Може, не все так у мене і… – хотіла сказати «хріново» та передумала, добре пам’ятаючи про наслідки від такої балаканини, тому вже подумки додала: «…зле. Треба звідси чухати, поки ті двоє воюють між собою. Перепрошую, тобто втікати. Бо щось мені здається, якщо мене надто довго будуть темні отим своїм премудростям навчати, то вже точно мені ані Остапа, ані світла в кінці тунелю не бачити. Бо воно назавжди вимкнеться».

За дверима трапезної на неї чекав проклятий. І вони попленталися разом до дверей Худіча на заняття.

Сьогодні було специфічне заняття, як, зрештою, всі заняття у світі темних. Стіл та два крісла напроти одне одного, майже посеред порожньої доволі просторої зали. Стіни сірого кольору, жодного вікна чи дзеркала. Здається, що світло давали самі стіни, помірне і ненав’язливе. Худіч звично привітався і почав урок.

Картинки з життя давно мертвих цивілізацій, які самі себе знищили, коли, здавалося, вже досягли таких висот розуміння Всесвіту та себе в ньому, що іншим і не снилися. Так, люди самі себе знищували, але підштовхували їх до цього темні. Звичайно, не за допомогою замовлянь чи проклять. Просто, коли тобі пропонують на вибір багато дивних, але не зовсім чесних речей, мусиш вирішити для себе: брати чи навіть ціною життя відмовитися від вічності та влади у вічності. Рідко хто вибирав право переродження вищого через тілесну смерть. Слабкий дух боявся руху вперед. Не так лякає те болото, в якому сидиш і от-от забулькаєш та підеш на дно, як страх відчинити двері, за якими невідомість. Адже воно може бути порятунком, а може стати і смертю.

Обурена побаченим, тобто підступністю темних, Мальва не втрималася та звинуватила Худіча і весь Темний світ, звісно, у шахрайстві та віроломстві. Та Учитель Худіч на диво спокійно сприйняв її обурення. Принаймні не хапав її за патла і не тягнув з виховною метою до сердитого Мора. Ні, він не став виправдовуватися чи знову набалакувати філософської єресі, натомість розповів притчу. Ага, сентимент до притч мали і світлі, і темні.

– Жив на світі білому справедливий та добрий володар. Він навіть найбільших злочинців карав справедливо і без жорстокості. І коли злочинця засуджували до страти, то у нього, звичайно, крім смерті було ще право на вибір. Людину приводили до стіни з чорними дверима. Вона могла вибрати або смерть, або відчинити чорні двері, увійти в них, звісно, без права повернутися назад. Бо вони за людиною відразу ж наглухо зачинялися. Ніхто не знав, що за дверима, бо ще жоден, хто туди входив, назад не повертався. Злочинець довго думав, що обрати, і вибирав смерть, так і не наважившись увійти в двері, через які назад не повертаються. Запам’ятай, дівчинко, двері у невідомість лякають дужче від смерті.

– А що насправді було за тими чорними дверима? – запитала схвильована та зацікавлена Мальва.

Худіч сумно зітхнув:

– Нічого й дуже багато водночас. Свобода, воля. Вона і є невідомість. Чорні двері для слабкого розуму та немічної душі залишаються завжди закритими, бо душа не готова до змін. Гартувати душу слід для того, щоб навчитися робити правильний вибір. Ти прийшла до нас, Мальво, ти не побоялася увійти в темні двері, а це вже вчинок не слабкого духу.

Мальва замислилася. У чому ж різниця між світлими та темними? Для світового укладу, мети та гармонії – наче ніякої. Навіть легенда про створення світу одна на два світи. Принаймні версія, котру їй оповідала Птаха, не дуже розходилася з версією Мора, яку той розповідав на своєму уроці:

«Прилетів у наші світи з далекого й незвіданого безчасся світлий творець у вигляді птаха. А тут зовсім нічого не було – тільки велике ніщо покривало своїм саваном світи. Посеред цього ніщо стояв велетенський білий камінь алатир, а на ньому ріс дуб – дерево істини. Зронилася сльоза з очей птаха, пробила камінь, і з того місця враз потекла жива вода, котра стала молочною рікою, а потім і озером. Відбивалися в тій воді небеса, і від того споглядання в гладь живої води поставали зорі та планети. Але живого нікого та нічого не було. Сумно та незатишно навкруги. І поринув у глибоку думу Батько-Птах – Сокіл-Сварог-Род.

І довго-довго думу думав. І зніс він два яйця: біле і чорне. Упали вони в озеро Живої Води, і вродилися з них білий лебідь і чорний лебідь. Два брати. Попливли вони назустріч один одному і стали люто битися.

Тоді з вершини дуба-стародуба сказав їм Батько-Сокіл: «Зупиніться!»

І лебеді перестали битися.

І сказав Батько-Сокіл: «Я даю вам слово і розум, діти мої. Вийдіть із води і станьте обабіч мого дуба».

Вийшли лебеді з води й перетворилися в людиноподібних велетнів. Тільки в одного було волосся русяве, очі блакитні, душа світла, а в другого все чорне – і волосся, і очі, і душа.

І сказав Сокіл їм: «Зірвіть з дерева пізнання життя плоди та з’їжте їх».

З’їли велетні ті плоди та відчули в собі силу неймовірну.

І сказав їм Батько-Творець: «Тепер ви невмирущі-без-смертні, як батько ваш».

І вклонилися йому велетні.

І сказав батько блакитноокому: «Ти Білобог. Володар світла й Білого світу та всього, що створиш у ньому».

І сказав Сокіл чорноокому: «Ти є Чорнобог. Володар ночі та пітьми й усього, що створиш у ній».

І сказав він обом: «Ви є добро і зло. Краса і Погань. І ви будете вічно. Бо ви є життя. І ТІ, ЩО ПРИЙДУТЬ, не зазнають добра без зла і краси – без погані, тому знатимуть, що таке життя і навіщо жити в ньому».

– А камінь та дуб, Володарю, – запитала цілком щиро Мальва, – хто створив їх?

Мор уважно дивився на Мальву.

– Не всі запитання, дівчино, потребують відповіді. Інколи доводиться чекати вічність перед тим, як знайти її, шукаючи та знаходячи розумієш, що не варто було й шукати. Яким блідим та сумним