Книги Українською Мовою » 💛 Любовні романи » Молодий місяць 📚 - Українською

Читати книгу - "Молодий місяць"

2 641
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Молодий місяць" автора Стефані Маєр. Жанр книги: 💛 Любовні романи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 65 66 67 ... 120
Перейти на сторінку:
міфи.

— Хіба ще залишилися непідтверджені міфи? — запитала я, скривившись.

Він насупився.

— Мабуть, ні. Гаразд, зараз ми зустрінемося з Семом та рештою хлопців у тому місці, де ми каталися на мотоциклах.

Я завела машину й виїхала на шосе.

— Отже, ти щойно перевертався на вовка, щоб поговорити з Семом? — запитала я з цікавістю в голосі.

Джейкоб кивнув, при цьому він здавався збентеженим.

— Це тривало зовсім недовго — я намагався не думати про тебе, щоб вони ні про що не здогадалися. Я боявся, що Сем заборонить взяти тебе з собою.

— Його заборона не зупинила б мене.

Я досі не могла думати про Сема, як про гарного хлопця. Щоразу, коли я чула його ім’я, мене аж тіпало зі злості.

— Але це зупинило б мене, — сказав Джейкоб похмуро. — Пам’ятаєш, як минулої ночі я не міг закінчити речення? Як не міг розказати тобі все?

— Ага. Ти наче задихався. Він ледь помітно усміхнувся.

— Щось таке. Сем заборонив тобі розповідати. Він… ватажок нашої зграї, ну, сама розумієш. Він альфа-самець, Вожак. Коли він наказує нам щось робити або, навпаки, чогось не робити, то ми не можемо не підкоритися його волі.

— Дивно, — пробурмотіла я.

— Не те слово, — погодився він. — Дуже дивно. Все, як у вовків.

— Гм, — це була найкраща відповідь, на яку я спромоглася.

— Ага, та насправді їх сила-силенна — вовчих інстинктів та вмінь. Я ще тільки вчуся. Важко навіть уявити, як почувався Сем. Адже він був сам-самісінький. Навіть за підтримки цілої зграї важко пройти через це.

— А Сем був сам?

— Так, — сказав Джейкоб тихіше. — Коли я… перевертався, це було… найстрашніше, найжахливіше з того, що зі мною в житті траплялося — гірше, ніж можна собі уявити. Та я був не сам — голоси в моїй голові розказували мені, що трапилося і що я повинен робити. Гадаю, саме завдяки їм я не з’їхав із глузду. Але Сем… — він похитав головою. — Сему ніхто не допомагав.

Ці слова повинні були змінити мою думку. Коли Джейкоб усе пояснив, я мимоволі почала співчувати Семові. Та й зрештою тепер у мене немає причини його ненавидіти.

— Хлопці розізляться, що я з тобою? — запитала я.

— Можливо, — сказав Джейк і скорчив гримасу.

— Може, мені не слід…

— Ні, все гаразд, — запевнив він мене. — Ти знаєш багато речей, які можуть нам допомогти. Ти не просто стороння людина. Ти немов… ну, не знаю, немов шпигун чи щось таке. Ти була потойбіч барикад.

Я насупилася сама до себе. Невже Джейкобу потрібно від мене саме це? Засекречена інформація, яка допоможе знищити їхнього ворога? Але я не шпигунка. Я не збирала ніяку інформацію. Проте після того, що він сказав, я почала відчувати себе зрадницею.

Та хіба я не хочу, щоб він зупинив Вікторію?

Хочу.

Я хочу, щоб Вікторію зупинили, бажано ще до того, як вона закатує мене до смерті, або натрапить на Чарлі, або вип’є кров іще одного туриста. Але я не хочу, щоб саме Джейкоб убив її чи принаймні спробував це зробити. Я би хотіла, щоб він тримався від неї якомога далі.

— Значить, серед кровопивць також є такі, що вміють читати думки, — провадив він, не звертаючи уваги на те, що я десь витаю. — Нам слід знати про такі речі. Виявляється, і ці легенди — правда. Це все ускладнює. Гей, як ти гадаєш, ця Вікторія вміє робити щось особливе?

— Не думаю, — я трохи завагалася, а тоді зітхнула. — Він би розказав мені про це.

— Він? А, ти маєш на увазі Едварда — ой, вибач. Я забув. Ти ж не любиш називати його на ім’я. Або чути його.

Я напружилася, намагаючись не зважати на шалену пульсацію моєї вічно свіжої рани в грудях.

— Не зовсім, не те щоб…

— Вибач.

— Звідки ти знаєш про мене так багато, Джейкобе? Іноді мені здається, що ти читаєш мої думки.

— Ні. Я просто уважний.

Ми опинилися біля непримітної ґрунтової дороги, на якій Джейкоб учив мене кататися на мотоциклі.

— Ти впевнений? — запитала я.

— Звісно, звісно. Я під’їхала й заглушила двигун.

— Ти досі дуже нещасна, правда? — пробурмотів Джейкоб. Я кивнула, втупившись у похмурий ліс.

— Ти коли-небудь думала… що можливо… тобі краще жилось би без нього?

Я повільно вдихнула, а тоді видихнула.

— Ні.

— Тому що він не найкращий…

— Будь ласка, Джейкобе, — перебила я його, мій шепіт перейшов у благання. — Може, ми не говоритимемо про це? Я не витримаю…

— Гаразд, — він глибоко вдихнув. — Вибач за все, що я сказав.

— Не вини себе. Якби все було по-іншому, було б навіть приємно мати можливість це з кимсь обговорити.

Він кивнув.

— Ага, мені було невимовно важко приховувати все від тебе протягом двох тижнів. Мабуть, це справжнє пекло — взагалі ні з ким не ділитися своїми переживаннями.

— Пекло, — погодилася я. Джейкоб різко вдихнув.

— Всі вже тут. Ходімо.

— Ти впевнений? — запитала я, поки він замикав дверцята. — Можливо, мені не варто йти туди.

— Вони з цим змиряться, — сказав він, а тоді усміхнувся. — То хто тут боїться великого злого сірого вовка?

— Ха-ха, — сказала я. Та насправді я швиденько вилізла з машини й поквапилася до Джейкоба. Я добре пам’ятала велетенських вовків на галявині. Мої долоні тремтіли від страху ще дужче, ніж тоді Джейкові від злості.

Джейкоб узяв мене за руку й міцно її стиснув.

— От ми й прийшли.

Розділ 14

Родина

Я заховалася за спиною Джейкоба, а погляд мій був спрямований у бік лісу в пошуках інших вовкулак. Коли вони появилися, випірнувши з густих дерев, то були зовсім не такими, як я очікувала. Я намагалася згадати, які на вигляд вовки. А переді мною з’явилися чотири роздягнені до пояса кремезні хлопці.

Вони знову нагадали мені чотирьох братів-близнюків. У тому, як вони майже синхронно зупинилися через дорогу від нас, які сильні м’язи були в кожного з них попід бронзовою шкірою, їхні коротко стрижені чуби, навіть те, як одночасно змінився вираз їхніх облич, — все це робило їх невимовно схожими.

Вони дивилися на нас із цікавістю, хоча й трохи насторожено. Коли побачили мене (я визирала з-за Джейкобової спини), всі вони розізлилися одночасно.

Сем був найвищий, хоча Джейкоб уже майже його наздогнав. Сема важко було назвати хлопцем. Але не через зморшки чи інші ознаки старіння, а через терплячість та стриманість, які легко читалися на його обличчі.

— Що ти накоїв, Джейкобе? — запитав він грізно.

Один зі зграї (я не впізнала — Джаред або Пол) протиснувся попри Сема й заговорив,

1 ... 65 66 67 ... 120
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Молодий місяць», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Молодий місяць"