Читати книгу - "Катріона"

— О, цілу годину! — протягнув він. — Це, мабуть, забагато. Півгодини, містер Давід, навіть двадцять хвилин мені цілком вистачить. Між іншим, — додав він, тримаючи мене за полу, — що ви п'єте за сніданком, ель чи вино?

— Правду кажучи, сер, — відповів я, — ні того, ні другого, п'ю чисту холодну воду.

— О-о-о, чоловіче! — вигукнув Джеймс Мор. — Це дуже шкідливо для шлунка, повірте старому служаці. Наша домашня горілка найкраща й найкорисніша, але тут її не дістанеш, тож найкраще брати рейнське або біле бургундське вина.

— Подбаю про те, щоб ваше бажання було виконано, — сказав я.

— Оце добре, — зрадів він, — ми ще зробимо з вас мужчину, містер Давід.

Кажучи правду, в цей час він мене цікавив лише в такій мірі, щоб уявити собі, яким він буде тестем. Усі мої думки зосередилися навколо його дочки, яку я вирішив попередити про відвідувача. Я підійшов до дверей її кімнати і, постукавши, гукнув: «Міс Драммонд, ваш батько прийшов нарешті!»

Потому я пішов у своїх справах, нашкодивши, як то кажуть, самому собі.

Розділ двадцять шостий

ТРОЄ

Нехай читачі розсудять, гудити мене, а чи поспівчувати мені. Проникливість моя, якої мені, здається, не бракувало, не така вже й велика, коли йдеться про жінок. Будячи Катріону, я насамперед думав про те, яке враження справлять мої слова на Джеймса Мора, а тому і в час сніданку поставився до молодої леді з холодною шанобливістю. Я й досі вважаю, що повівся тоді розумно: батько її сумнівався у чистоті нашої дружби, і мені треба було розвіяти усякі підозри. Катріону теж не можна було ні в чому звинуватити, адже напередодні між нами відбулася ніжна, сповнена пристрасті сцена, ми нагородили один одного поцілунками, потім я її різко відкинув, щось викрикував їй із своєї кімнати, а вона теж довго не могла заснути, плакала і, мабуть, думала про мене. Зараз же її чомусь розбудили з незвичною церемонністю, назвавши міс Драммонд, ставляться до неї з байдужою чемністю, наче нічого вчора і не було. Усе це завело дівчину в оману відносно моїх справжніх почуттів, глибоко образило, і вона уявила собі, ніби я каюся в усьому.

Непорозуміння між нами, здається, полягало ось у чому: я, забачивши великого капелюха Джеймса Мора, весь час тільки й думав про нього, про його повернення та можливі підозри, вона ж, навпаки, дуже мало звертала на це уваги, навіть я сказав би, що під впливом учорашнього дівчина майже не помічала батька. Почасти така поведінка Катріони пояснюється її недосвідченістю та сміливістю вдачі, а трохи й тим, що Джеймс Мор, зазнавши невдачі у розмові зі мною, прикусив язика в подяку на моє запрошення і не обмовився перед нею й словом з цього приводу. За сніданком виявилося, що ми з Катріоною не розуміємо одне одного. Я сподівався побачити її в своєму власному платті, а вона, начебто зовсім забувши про батька, наділа одне з найкращих, куплених мною. Це плаття, як їй здавалося, найбільш мені подобалось. Я сподівався, що й дівчина буде стриманою, холодною, манірно ввічливою, але замість цього побачив, що обличчя її пожвавішало, пашіло рум'янцем, очі світилися яскравим блиском; зверталася вона до мене зворушливо і ніжно, називаючи на ім'я, запобігливо вгадувала мої думки і бажання, наче послужлива дружина.

Однак тривало це недовго. Побачивши, що дівчина не дбає про свої інтереси, якими я в свій час знехтував і тепер намагався якось виправити становище, я посилив свою суворість, ніби збирався дати дівчині урок. Чим ближче вона підступала до мене, тим далі я відходив: чим більш вона виявляла наші відносини, тим холоднішою і підкреслено офіціальною була моя поведінка, навіть її батько, якби не так захопився сніданком, помітив би таке дивне протиріччя. Та вона якось раптом перемінилася, і я з полегкістю подумав, що дівчина зрозуміла нарешті мою тактику.

Весь день я витратив на лекції та на шукання нової квартири, і хоч мені бракувало нашої звичайної прогулянки, я, признатись, був щасливий, що тепер був вільний, дівчина знову під належним наглядом, її батько задоволений або ж принаймні не гнівається, та й сам я можу чесно й вільно втішатися своїм коханням. За вечерею, та й взагалі за столом, розмову завжди підтримував тільки Джеймс Мор. Треба віддати йому належне — говорив він добре й до ладу, аби тільки були слухачі, які б вірили. Докладніше про нього розповім трохи далі. Коли ми повечеряли, він враз підвівся, надів пальто і, дивлячись, як мені здалося, на мене, зауважив, що має піти у своїх справах. Я розцінив це, як натяк, що й мені теж час піти з дому, і підвівся; тоді дівчина, яка ледве спромоглася привітатись, коли я прийшов, звела на мене широко відкриті очі, ніби наказуючи лишитись. Я стояв між ними безпорадний, повертаючись від одного до другого. Здавалося, ніхто з них не дивився на мене, вона втупила погляд у підлогу, він застібав своє пальто, а це тільки посилювало моє збентеження. Видима байдужість Катріони таїла в собі небезпеку: дівчина кипіла гнівом, який міг щохвилини прорватися. Настрій Джеймса теж не обіцяв нічого доброго, і я не на жарт злякався, припускаючи, що незабаром може розгулятися буря. Вважаючи Джеймса небезпечнішим, я повернувся до нього і віддався, так би мовити, в його руки.

— Можу я стати вам у пригоді, містер Драммонд? — поцікавився я.

Джеймс Мор ледве стримався, щоб не позіхнути, але я бачив, що він прикидається.

— Що ж, містер Давід, якщо вам так хочеться услужити, то покажіть мені, будь ласка, дорогу в таверну (він назвав яку), де я сподіваюсь зустріти декого з друзів по зброї.

Говорити далі не було про що, а тому я взяв капелюха і плаща з наміром супроводити свого гостя.

— Тобі, дочко, — сказав він, звертаючись до Катріони, — краще лягти спати, я вернусь додому пізно, — потім додав — Рано спать лягати — користь для дівчат, щоб раніше встати з блиском у очах.

З цим Джеймс ніжно поцілував її і, пропустивши мене вперед, вийшов з кімнати. Зробив він це навмисно, щоб позбавити нас можливості попрощатися; до того ж я помітив, що й Катріона не дивилася на мене, мабуть (принаймні я так розцінив), злякалася батька.

До таверни було далеченько. Всю дорогу він говорив на теми, які мене аж ніяк не цікавили, а коло дверей попрощався зі мною досить холодно. Звідти я пішов на нову квартиру, де не було ні каміна, щоб зігрітися, ні якогось товариства, крім власних думок. Думки, щоправда,