Читати книгу - "Чарівні створіння"

— Я ж казав, коли ти захочеш щось зробити — ти зробиш.

Потім він обернувся до мене:

— Боюся, наступні кілька тижнів будуть нелегкі. Небезпека скрізь, багато що змінилося останнім часом. Тож не залишай її саму. Коли вона тут, я можу її захистити, але мама була права: ти теж охороняєш її від зла і, можливо, навіть краще за мене.

— Що-що? Я все чую! — Ліна отямилася після демонстрації свого вміння. Я знав, що згодом вона картатиме себе за цей учинок, але поки що гнів заважав їй у цьому зізнатися. — Не говори в моїй присутності так, ніби мене тут немає.

Позаду Мейкона вибухнула ще одна лампочка, але він навіть не здригнувся.

— Ти сам чуєш, що кажеш? Я маю знати! На мене полюють, вона хоче заволодіти мною, а я навіть не відаю чому!

Вони втупилися одне одному у вічі — представник роду Рейвенвудів і нащадок роду Дюкейнів. Обоє з заплутаного древа чародіїв. Я вирішив, що, певно, мені час іти.

Мейкон обернувся до мене. Його очі промовили «так».

Ліна обернулася теж. Її очі сказали «ні».

Вона узяла мене за руку, і я відчув її гарячий дотик. Вона горіла, палала від гніву сильніше, ніж за весь час нашого знайомства. Після такого у місті мали б розлетітися на друзки всі шибки.

— Ти ж знаєш, чому вона на мене полює — чи не так?

— Це…

— Дай-но здогадаюся: складно?

Вони не зводили одне з одного очей: у Ліни скручувалося спіраллю волосся, а Мейкон крутив на пальці срібну каблучку.

Мовчун плазом позадкував — от розумник; я б теж залюбки виповз із цього дому. В ту-таки мить вибухнуло кілька останніх ламп, і ми опинились у цілковитій темряві.

— Ти мусиш розповісти мені все про мою силу, — висунула умову Ліна.

Мейкон зітхнув, і темрява почала розсіюватися.

— Ліно, я не планував тримати цю інформацію за сімома печатями. Але очевидно, що після такого вчинку я й сам не знаю, на що ти здатна. Та й ніхто не знає. Смію припустити, що навіть ти.

Ліну навряд чи переконали слова Мейкона, але вона слухала далі.

— Ось що означає бути природницею. В цьому основа Дару.

Напруга потроху спадала. Сутичка закінчилась, і поки що Ліна була на коні.

— То що накажеш робити?

Мейкон мав спантеличений вигляд — так само, як мій батько, коли зібрався у п’ятому класі прочитати мені лекцію про маточки й тичинки.

— Цей перехід буде нелегким. Ти не одразу опануєш усі свої сили. Можливо, про це є якась книжка… Якщо хочеш — можемо звернутися до Маріан.

Аякже. «Обрання і перетворення: посібник з чародійства для сучасної дівчини» або «Матір хоче мене вбити: самодопомога для підлітків».

Довго ж тягнутимуться ці кілька тижнів. Ще й як довго.

28. XI

Domus Lunae Libri

— Сьогодні? Але ж сьогодні не свято!

Я аж ніяк не очікував побачити на порозі нашого будинку Маріан. За мить ми з Ліною вже сиділи на холодному твердому сидінні її бірюзового пікапа і їхали до бібліотеки чародіїв.

— Обіцянка є обіцянка. Учора був День подяки, а сьогодні — Чорна п’ятниця, ніби й не свято, але усе ж таки вихідний. А нам більше й не треба.

Маріан мала рацію. Амма, певно, ще зранку зайняла чергу на розпродаж, бо вже стемніло, а вона досі не повернулася додому.

— Громадська бібліотека Гатліна зачинена, — сказала Маріан, — а значить, відчинена Чарівна бібліотека.

— У ті самі години? — запитав я, коли вона звертала на центральну вулицю.

— Так. З дев’ятої до шостої, — кивнула вона і, підморгнувши, додала, — з дев’ятої вечора до шостої ранку. Не всі мої відвідувачі наважуються приходити вдень.

— Це несправедливо, — поскаржилася Ліна. — Смертні мають так багато часу — і нічого не читають!

Маріан знизала плечима:

— Ну я й кажу, чимало мені платять за таке неробство. Але то їхня справа. Однак подумай — ти ж набагато більше часу отримаєш на читання Lunae Libri.

Я не розумів, про що вони.

— Lunae Libri — це, в приблизному перекладі, «місячні книги». Їх іще називають «сувоями чародіїв».

Мені було байдуже, як називаються ці книжки. Я лишень не міг дочекатися, щоб побачити їх, прочитати їхні таємниці. Мені кортіло відкрити бодай одне з таємних письмен, адже нам страшенно бракувало двох речей: відповідей і часу.

Ми вивантажилися з пікапа, і я не повірив своїм очам: Маріан припаркувалася чи не перед самісіньким входом до Гатлінського історичного товариства, або ж, як вони з мамою любили його називати, Гатлінського істеричного товариства. Цей будинок також правив за штаб-квартиру ДАР. Маріан зупинила пікап подалі від плями світла, яка падала на асфальт від вуличного ліхтаря.

А на тротуарі, нібито вже знаючи про наш візит, сидів Мовчун Редлі.

— Тут? Lunae-як-їх-там зберігаються в штаб-квартирі ДАР?

— Domus Lunae Libri — Дім місячних книг. Lunae Libri — скорочена назва. Але ні, тут просто вхід з боку Гатліна… — (Я розсміявся). — Бачу, ти, як і мама, маєш почуття гумору.

По цих словах ми пішли до безлюдної нічної будівлі. Так, час для візиту був обраний ідеально.

— Хоча тут нема чого жартувати, — провадила бібліотекарка. — Історичне товариство і маєток Рейвенвуда — найстаріші будівлі Гатліна. Єдині, що пережили Великий вогонь.

— Але ДАР і чародії… Що у них спільного? — запитала приголомшена Ліна.

— Гадаю, ти побачиш, скільки у них спільного. Значно більше, ніж могло здатися, — Маріан поквапилася до старої кам’яної будівлі, дістаючи на ходу знайому зв’язку ключів. — Я, наприклад, належу до обох спільнот… — (Я кинув на Маріан недовірливий погляд). — І займаю нейтральну позицію. Гадаю, це зрозуміло. Я не схожа на тебе, бо ти, як Лайла, береш усе близько до серця, і…

Я міг би закінчити речення за неї. «І поглянь, що з нею сталося».

Маріан замовкла, але слова вже дзвеніли в тиші. Хай що вона зараз зробить, хай що скаже, їх не повернеш. Я мовчав.

Я не міг нічого сказати. Ліна взяла мене за руку і смикнула, повертаючи до життя.

«Ітане, з тобою все гаразд?»

Маріан подивилася на годинник:

— За п’ять дев’ята. В принципі, я ще не можу вас пускати, але до дев’ятої маю бути внизу — раптом прийдуть інші. Тож ходімо.

Ми обійшли будівлю через темний двір, а потім Маріан довго перебирала ключі, аж доки не витягла те, що я б скоріше назвав