Читати книгу - "Тінь перемоги"

Калінінському фронту крім іншого ставилося завдання прорвати фронт і «замкнути з півдня оточене угруповання противника спільно з частинами Західного фронту». (Там же)

Отже, Калінінському й Західному фронтам, якими керував Жуков, ставилося те ж завдання, що й фронтах під Сталінградом: пробити оборону противника на двох ділянках, прорватися рухомими з’єднаннями глибоко в його тил і замкнути кільце оточення навколо угруповання противника.

Давайте повіримо комуністичній пропаганді. Давайте вважати, що Південно-Західний і Сталінградський фронти під керівництвом Василевського в листопаді 1942 року проривали оборону противника і замикали кільце оточення заради того, щоб переламати хід війни на свою користь. А в тому ж листопаді Калінінський і Західний фронти під керівництвом Жукова повинні були прорвати оборону противника і замкнути кільце оточення просто заради того, щоб відвернути увагу Гітлера.

А ось як керовані Жуковим фронти впоралися зі своїм завданням. Слово самому Жукову (або тим, хто писав його мемуари): «Командування Калінінського фронту в особі генерал-лейтенанта М. А. Пуркаєва зі своїм завданням впоралося. Група військ фронту, що наступала на південь від міста Білого, успішно прорвавши фронт, рушила в напрямку на Сичовку. Група військ Західного фронту повинна була, в свою чергу, прорвати оборону противника і рушити назустріч військам Калінінського фронту, з тим, щоб замкнути кільце оточення навколо ржевського угруповання німців. Але сталося так, що Західний фронт оборону не прорвав... У цей час ускладнилася обстановка на Калінінському фронті в районі нашого прориву. Сильним ударом під фланги противник відтяв наш механізований корпус, яким командував генерал-майор М. Д. Соломатін, і корпус залишився в оточенні. »(Спогади та роздуми. Стор. 436-437)

Давайте вважати, що все це робилося заради відвернення. Який же результат? Результат у наявності. Керовані Жуковом війська німецький фронт не прорвали, противника не оточили, навпаки самі потрапили в оточення. Якщо повірити, що це була просто відволікальна операція на другорядному напрямку, то доводиться визнати, в момент, коли вся увага Гітлера і його фельдмаршалів була прикута до Сталінграда, війська під керівництвом Жукова навіть на другорядному напрямку не зуміли виконати поставлене завдання.

Про грандіозний наступ Жукова в листопаді-грудні 1942 року вже написано кілька статей і книжок. Щоб мене не звинуватили в злостивості, буду описувати не своїми словами, а цитувати інших авторів. 8 червня 2001 року в «Незалежному військовому огляді» з'явилася стаття «Не в бій, а на забій». Розповідь про дії однієї тільки 20-ї армії Західного фронту в черговій Ржевсько-Сичовській операції в листопаді-грудні 1942 року. Автори статті - М. Ходаренок і О. Владимиров.

У цій операції 20-а армія Західного фронту крім тих сил, які вона мала, отримала посилення - два танкові корпуси, вісім окремих танкових бригад і відповідну кількість артилерії.

Підзаголовки статті: «Невдалий початок», «Битва за городи села Жеребцова», «Упертість, що переходить в божевілля». Це сказано про видатного стратега ХХ століття.

Ось витяги зі статті:

«Війська 25 листопада фактично посилалися не в бій, а на забій, під добре організований вогонь ворога».

«Дві стрілецькі бригади 8-го гвардійського стрілецького корпусу - 148-а і 150-а чотири дні штурмували село Хлепень, розташоване на високому березі Вазузи... під селом практично в повному складі полягли 148-а і 150-а стрілецькі бригади, в яких крім штабів і підрозділів забезпечення не залишилося нікого».

«Невблаганна Ставка та її представник Георгій Жуков вимагали тільки одного - наступу щоб то не стало. 20-а армія була додатково посилена 5-м танковим корпусом і чотирма стрілецькими дивізіями.»

«Поле битви було усіяне нашими згорілими танками. Зокрема, вже 6 грудня шість танкових бригад 20-ї армії з восьми, що втратили майже всю матеріальну частину, були відведені для відновлення боєздатності в тил».

«Вже 13 грудня 6-й танковий корпус мав у строю 26 танків, а два дні тому введений в бій 5-й танковий корпус - тільки 30. Один танковий корпус вів бій за село Мале Кропотово, другий намагався взяти штурмом село Подосіновка».

«За тиждень (11-18 грудня) вкрай кровопролитних, запеклих і за своєю суттю безрезультатних боїв наступальні можливості 20-ї армії були остаточно вичерпані. Закінчилися боєприпаси та пально-мастильні матеріали. Майже повністю була втрачена матеріальна частина всіх восьми танкових бригад і обох танкових корпусів. Уцілілі живими люди по кілька діб знаходилися без сну та їжі, були гранично виснажені і смертельно втомилися».

«За 23 доби безперервних боїв війська 20-ї армії на 8-кілометровій ділянці вгризлись в оборону противника на 10 кілометрів. Середньодобові темпи наступу - трохи більше 400 метрів на добу. За кожен кілометр довелося платити шістьма тисячами вбитих і поранених воїнів».

«Приблизно за тим же сценарієм розгорталися події в смугах наступу інших армій Західного й Калінінського фронтів».

«Загальні людські втрати Калінінського й Західного фронтів склали більше 215 тисяч осіб убитими й пораненими».

Не одна 20-а армія «відволікала». Точно так же всі п'ятнадцять загальновійськових, дві ударні й одна танкова армія Західного і Калінінського фронтів під мудрим проводом геніального полководця «відволікали» увагу Гітлера. Крім того, на інших фронтах за сценарієм Жукова «відволіканням» займалися ще сім загальновійськових і одна ударна армія.

Документів про дії кожної армії в цій грандіозній «відволікальній» операції опубліковано достатньо. 20-у армію я вибрав недаремно. 20-а армія загинула в жовтні 1941 року під Єльнею. Не буду казати, з чиєї вини. Згадайте самі, хто штурмував Єльню два місяці, знекровив війська, розтратив усі боєприпаси й паливно-мастильні матеріали та відбув на інший фронт, підставивши виснажені і пошарпані війська під розгром.

У листопаді 1941 року була створена нова 20-а армія. Від старої 20-ї армії вона успадкувала тільки номер. Це нове, погано зліплене й необстріляне об'єднання вже в січні 1942