Читати книгу - "Українське письменство"

Це перша спроба видати казки В. Гауфа в українськім перекладі. Прекрасний, дотепний оповідач, Гауф дуже подобається дітям своїми фантастичними оповіданнями переважно з життя східних народів: заплутана, складна, але вміло поведена до розв’язання інтриґа його казки, пересипана побічними цікавими пригодами героїв, просто не дає дитині одірватись од книжки. Правда, казки його здебільш не глибокого змісту й мають часом чисто зовнішню цікавість, але глибоке знаття звичаїв і життя східних народів, гарні картини східної природи, що малює автор у своїх казках, ознайомлюють малого читача, непомітно для нього самого, з одною з найцікавіших частин земної кулі. Тому видання казок цього популярного німецького дитячого письменника можна тільки вітати.

В цю книжку, що зараз перед нами, ввійшло три з найкращих казок Гауфа: «Маленький Мук», «Карлик Довгоносик» і «Пригоди Саїда». Переклад зроблено поетом О. Олесем, зроблено щодо літературності майже бездоганно; і дорослий читач залюбки прочитає книжку. Доводилось нам бачити російські переклади цих казок: спосіб викладу самого Гауфа не зовсім популярний і підходить до розвитку дітей тільки старшого віку, тому й перекладачі, додержуючи близькості до ориґіналу, викладають його казки мовою гладенькою, літературною, але важкою для дітей молодшого віку. А це хиба й помилка, бо казки з немудрим змістом без жодної для них шкоди можна було б розказати популярніш, зробивши їх тим самим більш приступними для малечі. Це хиба й перекладу О. Олеся; перекладаючи казки, перекладач, видимо, дбав тільки про те, щоб мова була літературна і взагалі популярна, і не зважив того, що популярних мов мусить бути дві: та, що годиться до читання дорослій людині, не годиться для дітей; часом буває і навпаки. Коли розпочати переказування якогось роману мовою, напр., народних казок, мовою прекрасною, як примітивна природа країни, де вона витворилася й розвинулася, то це буде абсурд і не відповідатиме змістові, та й нема в тому ніякої потреби. Отже, казки, призначені до читання дітям, варто було б спробувати переказати мовою народних казок: це зробило б їх легко зрозумілими, й не здалися б вони дитині почасти нудними через свою малоприступність. Хіба не нудитиметься, напр., дитина, читаючи або слухаючи хоча б отаке:

«Будьте спокійні, Ваша Світлість, вам не зроблять ніякого зла. Я збудую вам найбезпечніше помешкання в моїй власній кімнаті і при найменшій змозі розмовлятиму з вами» й т. д. (с. 83).

Ми взяли для прикладу перше, що трапилося; отже, таких виразів, як — «звернув увагу на одно досить чудне з'явище», або — «давав розпорядження своїм помічникам», або — «вважаю своїм обов’язком нагородити чим-небудь тебе за твою зразкову слухняність», — таких виразів у книзі чимало. Трапляються недоладні, навіть неукраїнські слова: любий дозорце (замість дозорцю або дозорче), нестерпимо (зам. нестерпучо), в данім разі (чому не тепер саме або просто не тепер), пану герцоґу (зам. панові герцоґові), я стою вище і не звертаю уваги й т. д. (цебто — «выше всяких подозрений»), жовнір (зам. вояк, бо які ж у Гарун-аль-Рашида жовніри?), всі присутні (чи не ліпше було б: всі, хто тільки був тут?) і т. д., і т. д. І ці, хоч і незначні хиби, тим досадніші, що переклад зроблено першорядним майстром слова. Очевидно, працю виконано неуважно, наспіх; але так для дітей не слід писати. Коли дорослий читач промине всі оті недогляди, не звернувши на них уваги, і ніякої шкоди вони йому не заподіють, то про дитину цього не можна сказати, бо вона з книжок навчається не тільки гарної літературної мови, але й правопису, тому й те й друге повинно бути в дитячій книжці бездоганним. З власного досвіду знаємо ми випадки, коли декотрі з школярів, що не тямили жодного уступу з граматики, викладали свої думки краще за інших і писали правильніш за них тільки тому, що дуже любили читати книжки. Книжку видрукувано галицьким правописом, а не тим, котрим друкуються трохи чи не всі книжки на Україні російській. Питання: навіщо це? Щоб вона розходилася й по Україні закордонній? Але ми знаємо з галицьких педагогічних часописів, що і в Галичині немає, властиво, певного правопису, а є аж три; книжки, надруковані нашим правописом, читаються там залюбки; книжки ж з правописом галицьким, призначені й для наших дітей, роблять в голівці дитячій страшенну плутанину, і недарма обминають їх батьки.

В книжці є кілька малюнків, але не до тексту, а так — аби були малюнки: це сцени з арабського життя, бо між казками дві арабських (одна німецька, а в тексті її — малюнок арабського кладовища!?). Це негаразд. Треба було подати хоч по одному малюнкові, але до тексту, бо діти люблять подивитись і на малюнкові те, що прочитали.

Зовнішній вигляд книжки чепурненький; друк виразний, хоч і не без коректурних помилок; ціна недорога.

1911