Книги Українською Мовою » 💙 Бойовики » Очікування шторму 📚 - Українською

Читати книгу - "Очікування шторму"

387
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Очікування шторму" автора Юрій Миколайович Авдєєнко. Жанр книги: 💙 Бойовики / 💙 Пригодницькі книги / 💙 Сучасна проза / 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 65 66 67 ... 156
Перейти на сторінку:
про справу…

— Смерть наступила одразу. Чверть години тому, внаслідок ножового поранення в серце. — Челні зняв пенсне, заховав його у футляр і сказав черговому лікареві: — Ходімо, колего.

Каїров вийшов слідом за ними. Міліціонер біля дверей витягнувся. Каїров назвав його на прізвище й велів викликати інструктора з собакою, щоб ретельно обстежити газон і доріжки, що до нього прилягали.

Ривком відчинивши дверці, Каїров утиснувся в машину. За хвилину прийшов Челні. Поклав на коліна портфель. Сказав:

— Як же щодо вечері, Мірзо Івановичу?

— Наполеглива ви людина, — відповів Каїров. Він говорив з незначним кавказьким акцентом, і буква «є» через раз у нього звучала як «е».

— Наполеглива… Уявіть… Ні, не відмахуйтесь, а тільки уявіть… Молода кубанська картопля. Рожева. Одна в одну. Таку й за великі гроші не купиш.

— У кого вони є, ці великі гроші?

— Думаєте, немає? Прикиньте, скільки тут на узбережжі у вісімнадцятому році золота осіло!

— Торгсин свою справу робить…

— Товари не тільки в торгсині. Французьке мило пропонували моїй дружині не далі як учора. Такий ароматний жовтий квадратик із видавленим написом: «Париж».

— Де пропонували?

— Біля крамниці металевих виробів на вулиці Полетаєва.

— Хто?

— Чоловік.

— Який він із себе? Прикмети?

— Жінка є жінка. Навіть якщо вона й дружина міліцейського лікаря.

— Багато жінок дуже спостережливі.

— Моя дружина не така.

Машина їхала повільно. Вулиці були вузькі, без тротуарів. Люди ходили по проїжджій частині. Й не поспішали стати осторонь, почувши сигнал автомобіля. Вони сповільнювали ходу. Проводжали машину поглядом не злісний, а здивованим, як начеб дивилися на слона.

— У мене простріл, — сказав Каїров.

— Нагрійте солі… А ще краще — підкладка з собачої вовни.

Каїров недовірливо подивився скоса на лікаря, але не заперечив.

Незабаром машина в'їхала у внутрішній двір триповерхового будинку, складеного з білої цегли. Високий кипарис, біля якого стирчала водопровідна колонка, здіймався посеред двору, похитуючи вузькою верхівкою.

Була п'ята година вечора. І небо вже відливало рожевим світлом. Як воно завжди відливало восени в цей час, якщо хмари не затуляли сонця. Двір був не прибраний. На траві і біля потемнілої під старості лави валялися клапті газет. Співробітники, розморені за тривалі години праці в задушливих кабінетах, надвечір виходили подихати свіжим повітрям, покурити, пожувати принесений з дому бутерброд.

У четвертому під'їзді оперуповноважений Волгін говорив утішливі слова заплаканій удові Мироненка — друкарці з карного розшуку.

— Тримайся, Неллі. Горю слізьми не допоможеш, — сказав Каїров. — Знайдемо вбивцю. Правильно я кажу, Волгін?

— Аякже, — ствердив Волгін.

— Ходімо. Ти мені потрібен.

Каїров старанно зачинив за собою двері, пройшов до столу, вказав Волгіну на диван:

— Сідай. Розкажи, як Хмурого брали.

— Ну ви знаєте, що пізнали його два дні тому. Причепили хвоста. Та він ні з ким не зустрічався. Жив у готелі. Речей при ньому не було. Тільки маленька валізка з продуктами. У вівторок і середу з половини на дванадцяту до дванадцятої прогулювався на центральному бульварі біля афіші кіно. Рівно о дванадцятій ставав спиною до афіші і був нерухомий протягом хвилини.

— Ви не запам'ятали назви фільму?

— «Паризький швець»…

— Що було далі?

— Уночі з середи на четвер, о третій годині, він прийшов на вокзал до поїзда. Квиток купив до Ростова. За десять хвилин до прибуття поїзда Мироненко наказав брати Хмурого… В останню мить Хмурий збагнув, що попався. Кинувся навтьоки по шпалах у бік переїзду. Звідти й пролунав постріл… Коли ми підбігли, Хмурий уже марив.

— А що саме він казав:

— Повторював слово «нумізмат»… А може, це було якесь інше слово. Але мені здалося, що він разів зо три повторив саме це слово.

— Більше він нічого не говорив?

— Ні… Коли ми принесли його в медпункт вокзалу, він знепритомнів. Я попросив медсестру зупинити кровотечу й накласти пов'язку. Вона сказала… Можливо, боялася… Але вона хотіла, щоб я був поруч. У цей час пролунав іще один постріл. А через десять секунд почалася стрілянина. Я знав, що Мироненко й двоє чергових міліціонерів обстежують прилеглу до переїзду ділянку. Залишивши Хмурого на догляд медсестри, я побіг до переїзду… Мироненко був уже мертвий. Міліціонери лежали біля нього й стріляли в кущі ожини. Буквально через п'ять хвилин ми оточили пустирище з боку шосе й по схилу Бірюкової гори… Але нікого не знайшли. Напевно, невідомий стріляв з револьвера. Й гільзи залишилися в барабані. Ми не знайшли жодної. Важко припустити, що вій збирав їх у темряві.

— Чергового по переїзду допитано?

— Так. Виявилося — жінка. Перевірений і надійний товариш. Постріли вона чула, та ні по коліях, ні по шосе повз будку ніхто не проходив. Побували ми і в поліклініці. Там теж були чергові. А в лабораторії люди працюють цілодобово. Й вони чули постріли, але виходити з приміщення побоялися. Кажуть, береженого і бог береже.

Кудлатий, наче пудель, Золотухін відчинив двері і, просунувши голову, запитав:

— Мірзо Івановичу, можна?

— Заходь.

Золотухін ішов плавно, ніби ковзав по паркету. Мірзо Івановичу, а ми дещо знайшли.

— Невже гільзи?

— Одразу гільзи, наче це головне… Дещо цікавіше. — Й він поклав перед Каїровим крихітний білий клаптик завбільшки з автобусний квиток. — На кущах ожини висів.

— Ну то й що? — не приховуючи розчарування, запитав Каїров.

— Я вирахував умовну траєкторію польоту кулі. Лінія йшла під кутом у тридцять п'ять градусів до залізничної

1 ... 65 66 67 ... 156
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Очікування шторму», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Очікування шторму"