Читати книгу - "Одіссея капітана Блада"

Але не так мислив капітан Блад. Навіть більше того: в ту ніч він взагалі ні про що не думав. У його душі точилася боротьба між почуттям святого кохання, що всі ці роки зігрівало йому серце, і нападом нестримної ненависті, яку дівчина розбуркала в ньому зараз. Крайності сходяться і часто так зливаються, що їх важко розрізнити. А цього вечора кохання й ненависть сплелися в душі капітана в суцільний клубок незбагненної пристрасті.

Розбійник і пірат!

Ось за кого має вона його без будь-яких застережень, забувши, що його засудили так жорстоко й несправедливо. Арабелла нічого не знала про те безвихідне становище, в якому він опинився після втечі з острова Барбадос, і не цікавилась обставинами, через які він став авантюристом. Що їй до того, що він — пірат, поводився як джентльмен! У неї в серці не знайшлося й крихти співчуття до людини, яку вона колись поважала. Так, ні жалю, ні співчуття. Двома словами дівчина винесла йому остаточний вирок. У її очах він був лише розбійником і піратом. А хто ж тоді вона? Хто ті люди, в яких у серці немає ні жалю, ні співчуття?

Марно звертався Блад за порадою до зірок.

Добре ж! Якщо вона назвала його розбійником і піратом, то він доведе, що вона не помилилася. Відтепер він стане справжнім розбійником і піратом, буде таким самим жорстоким і немилосердним, як і всі пірати. Він приборкає в собі всяку сентиментальність, покладе край цій смішній боротьбі з самим собою, він не бажає більше залишатись водночас у двох світах — бути піратом і джентльменом. Вона ясно вказала, у якому світі його місце. Зараз він підтвердить, що вона не помилилась. Дівчина у нього на кораблі, в його владі, і він зробить з нею все, що захоче.

Блад схилився на поручні і, дивлячись униз на фосфоричні відблиски хвиль, тихо і зловісно засміявся. Але раптом обірвав свій сміх і здригнувся; замість сміху з горла вирвалося щось схоже на ридання. Схопившись рукою за, голову, Блад відчув на скронях холодні краплини поту.

Тим часом Джуліан, який знав жіночу половину роду людського набагато краще, ніж капітан Блад, теж був зайнятий у ту ніч розгадуванням дивної загадки, над якою марно бився ватажок корсарів. Є підстави підозрівати, що зайнятися цим його світлість спонукало неусвідомлене почуття ревнощів. Поведінка міс Бішоп у час випробувань, через які їм випало пройти, змусила його нарешті визнати, що хоч дівчина й не має природженої грації, все ж вона може бути чарівною. Лорда Джуліана дуже цікавили колишні стосунки Арабелли з капітаном Бладом, і в його душу закрадався якийсь неспокій, що вперто підштовхував його тієї ночі якнайскоріше розібратися в цьому питанні.

Безбарвні, сонні очі його світлості, треба відзначити, могли помічати те, чого не бачили інші, а його розум не був позбавлений гостроти.

Лорд Уейд кляв себе за те, що досі не помічав дечого або принаймні не придивлявся до всього уважніше. Зараз він силкувався пов'язати бачене раніш із новішими спостереженнями останнього дня. Він, наприклад, помітив, що корабель капітана Блада носить ім'я міс Бішоп. Помітив він і незвичайні подробиці зустрічі капітана Блада з Арабеллою, і ті зміни, що сталися в кожному з них після цієї зустрічі.

Леді була дуже нечемною з капітаном Бладом. Обійтися так з людиною, яка врятувала її, було досить таки нерозумно, а його світлість не вважав Арабеллу дурною. І все-таки, незважаючи на її грубість, незважаючи на те, що вона була племінницею заклятого ворога Блада, і до неї і до лорда Джуліана команда виявляла неабияку увагу. Кожному з них відвели окрему каюту, розмістили їхні речі, влаштували служницю міс Бішоп. Як леді, так і лордові надавалося право вільного пересування по всьому кораблі; обідали вони за одним столом із шкіпером Пітом та лейтенантом Волверстоном, які ставилися до них аж надто чемно. І разом з тим було ясно, що сам Блад навмисне уникає зустрічі з ними.

Лорд Джуліан, не припиняючи спостережень, дбайливо зводив докупи все помічене досі. Не зробивши остаточного висновку, вія вирішив за обідом добути додаткові відомості від самої міс Бішоп. Для цього слід було почекати, поки підуть Піт і Волверстон. Лордові не довелося довго чекати додаткових відомостей. Ледве Піт підвівся з-за столу, щоб іти слідом за Волверстоном, як міс Бішоп затримала його запитанням:

— Містер Піт, — звернулась вона до нього, — чи не були ви часом серед тих, хто втік з Барбадоса разом з капітаном Бладом?

— Так, міс. Я теж був одним із невільників вашого дядька.

— А потім ви весь час плавали з капітаном Бладом?

— Я його незмінний штурман, міс!

Дівчина кивнула головою. Вона говорила дуже стримано, проте його світлість помітив незвичайну блідість її обличчя, хоча, враховуючи все те, що їй довелося недавно пережити, в цьому й не було нічого дивного.

— А чи плавали ви коли-небудь з французом на ім'я Каузак?

— Каузак? — Піт не стримався й засміявся, бо це ім'я збудило в нього смішні спогади. — Та-ак. Він був з нами в Маракайбо.

— А ви знали ще одного француза, якого звали Левасер? — допитувалась дівчина, і лорда вразило, що вона запам'ятала їх імена.

— Аякже. Каузак був лейтенантом на кораблі Левасера, поки той не помер.

— Поки хто не помер?

— Левасер, звісно. Його вбито два роки тому на одному з Віргінських островів.

Запала коротенька пауза. Потім міс Бішоп заговорила ще спокійніше:

— Хто ж його вбив?

Піт охоче відповідав, бо не бачив причини замовчувати що-небудь, але такий ретельний допит почав його інтригувати.

— Його вбив капітан Блад.