Читати книгу - "Нові пригоди самоходика, Збігнєв Ненацький"

Прибіг Телль і сповістив, що наближається Орнітолог, — пливе гумовим човником від Плаского озера. Телль сказав також, що яхта Вацека Краватика відпливла.

— Сховаємося? — спитала Марта.

— А навіщо? Адже ми повинні порозмовляти з ним. Він, напевно, не здогадається, що ми знайшли бурштинове намисто, — відповів я. — Ми ввічливо привітаємося з ним і оточимо з усіх боків.

Марта скрушно зітхнула.

— Ми вже давно могли застукати цього типа. Але він здавався вам симпатичним.

Я промовчав. Ми сіли півколом, утворюючи прохід від стежки до куреня. Орнітолог повинен був увійти між нас.

Телль не міг усидіти на місці. Його аж смикала нетерплячка.

— З вами, — звернувся він до мене, — завжди повинно щось трапитись. За хвилину спритний злочинець буде у вас в руках. Немов у телевізійній «Кобрі».

Бронка всміхнулася мені.

— Ви обіцяли мені пригоду, і я вже пережила кілька цікавих пригод. Ніколи не забуду, як ми наздоганяли автомашину Краватика і як потім він нас доганяв. А зараз? Що зараз станеться?

Чорний Франек почав сумніватися.

— Бурштинове намисто? Може, він купив його для дружини або нареченої? На узбережжі є крамниці, де можна купити бурштинове намисто.

— Так, — погодився я. — Але чи ти звернув увагу на ланцюжок, який з’єднує бурштин? У музеї в Е. була велика колекція бурштину. Там були і коштовні прикраси, зроблені з бурштину, оправленого в золото. Окрему частину колекції становили художні вироби, мініатюри замків, стародавніх кораблів. Чи ви бачили виставку бурштину, влаштовану в мальборському замку? Багато експонатів для тієї виставки ми мусили позичати за кордоном. Якби ми мали колекцію музею в Е., то не позичали б.

— Та колекція була велика? — зацікавився Чорний Франек. — Може, Несправжній Орнітолог не зміг дістати з води все, що затонуло в вантажівці?

— Я теж так гадаю, — сказав я. — У вантажівці вивозили багато музейних експонатів, колекція бурштинів становила тільки частину всього вантажу. Та навіть якщо він украв з неї тільки незначну кількість, хоча б частину колекції бурштинового намиста, оправленого в золото, й коштовне каміння, то й так здобув уже великий скарб.

Раптом Телль приклав пальця до губів.

Хтось підходив стежкою, ми почули шелестіння листя. Чоловік насвистував тихо, але весело.

— Ми зіпсуємо йому гарний настрій, — буркнув Чорний Франек.

Орнітолог помітив нас в останню мить, але не відступив. Навіть не схоже було, що його заскочили зненацька.

«Уміє чудово прикидатись, — подумав я. — Та, зрештою, він же не знає, що ми розгадали його таємницю».

— Вітаю вас, — сказав він, чемно вклонився і зняв з плеча важку підзорну трубу. Човна він, мабуть, залишив на березі, в очереті.

— Нежданий гість гірший татарина. Чи не так казали наші предки? — спитав я ввічливо, привітавшись з ним за руку.

За мною і всі почали виявляти йому велику увагу. Марта й Бронка зробили реверанс, мов маленькі дівчатка, Телль і Франек усміхалися з такою приязню, ніби хтозна-як йому зраділи. «Здається, ми всі вміємо чудово прикидатися», — подумав я.

— Я завжди радий гостям, — сказав Орнітолог. — Може, сигаретку? — запропонував він мені. — А може, ви всі голодні?

— Ні, дякую, — відповів я, беручи вже на себе дальшу розмову. — Ми прийшли сюди не об’їдати вас. Скоріше, йдеться про певну інформацію.

— Про птахів?

Марта зайшлася сміхом.

— Ох, — зітхнув Орнітолог, — ви все ще думаєте, що я несправжній орнітолог? Не знаю, як вас переконати, що я проник у таємниці життя птахів.

— Я вірю вам, — кивнула головою дівчина. — Книжка, яку я побачила у вашому курені, переконала мене, що ви справді вивчаєте птахів. Але мене цікавить інша інформація.

Я вирішив завдати йому удару. І вийняв з кишені бурштинове намисто.

— Чи багато ви знайшли такого? — спитав я.

П’ять пар очей втупилося в орнітологове обличчя. Я певний, що ми помітили б на ньому навіть найменшу тінь переляку чи гніву. В цього чоловіка були залізні нерви. Він тільки закліпав очима, наче трошки зніяковівши.

— Ні, тільки це намисто…

— А решта? Що з нею сталося?

Він з великим жалем розвів руками.

— Припускаю, що вона відпливла на яхті Вацека Краватика.

— Ви жартуєте! — закричав я.

— Та ні. Хіба я насмілився б, — відповів він глузливо.

Це обурило нас. Марта, сварячись пальцем, голосно сказала:

— Ви не справжній орнітолог. Ми викрили вас. Ви пірнали в озері, шукаючи затонулу вантажівку.

— Умгу, — нахабно підтвердив він.

— Ви знайшли його! — вигукнув Чорний Франек.

— Умгу, — погодився Орнітолог. — Сьогодні вранці нарешті знайшов. Трохи запізно, еге ж?

— Запізно? — обурився Телль. — Ви встигли забрати звідти коштовне намисто.

— Тільки оце одне, — зауважив Орнітолог. — Решту дістав Вацек Краватик. У вантажівці залишилося ще кільканадцять скринь, але в них переважно міститься дуже знівечений водою стародавній глиняний посуд, мені здається, що то музейні урни. Ті скрині вже такі гнилі, що розпадуться від необережного дотику. Я побачив там також стародавні меблі, з яких уже не буде ніякої користі. Вціліли тільки бурштин і бурштинові прикраси. Я неправильно висловився. Не вціліли. Ті речі забрав Вацек Краватик. Цього намиста він не помітив. Точніше, не він, а Бородань.

— Де та вантажівка? — перебив я його.

— Ви не здогадуєтесь? — вдавано здивувався він. — В озері. Тобто в затоці, трохи ліворуч звідти, де колись перепливав пором. Вацек Краватик саме над затонулою вантажівкою поставив на якір свою яхту.

— Карта! — вигукнув я в розпачі. — Та карта була дуже важлива. Це на ній зазначене місце, де лежить вантажівка. Я відчував, що то зовсім не рибальська карта, а ключ до таємниці.