Читати книгу - "Безумці, Олександр Ашотович Насібов"

Почуття прийшло несподівано, відразу, захопило його до останку. Він ніколи не розлучиться з Мартою. Тільки пощастило б знешкодити Абста і врятувати покалічених ним людей! Закінчиться війна, він забере Марту з собою, оточить її ласкою, теплом. Вони разом працюватимуть, разом плаватимуть в океані, поринатимуть у його глибини.

Пауза затягується.

Карцов підводиться. Хвилину стоїть перед дівчиною, усміхаючись якимсь своїм думкам.

— Що з вами? — запитує вона.

— Так… — Він бере її за руку, помалу стискає і ніжно опускає на ковдру.

Потім виходить.

Події розгортаються так швидко, що їх важко збагнути. Дві години тому Абст викликав Карцова й наказав ретельно дослідити плавців, а потім дати їм можливість відпочити. Всі справи відміняються, бо невдовзі передбачається важлива робота.

Карцов повернувся до плавців, а незабаром надійшло нове розпорядження: зранку почати сортування речей на складі та стелажах. Для кожного плавця відібрати два комплекти водолазної білизни, фески, панчохи, рукавиці, гумові костюми, ласти. Все це запакувати в гумові мішки. Роботу закінчити опівдні.

Виходить, майно відправлятимуть? А як же люди? Вони теж поїдуть? Куди? А що коли взагалі вирішено ліквідувати це лігво? Можливо, фашисти вже на грані воєнної катастрофи й поспішають знищити сліди своїх злочинів? Чи не тому такий заклопотаний і похмурий Абст? Але якщо він хоче вивезти плавців, то, звичайно, спершу розправиться із свідками.

Про все це Карцов розмірковує, лежачи в ліжку. Ось він зводить голову, прислухається. Схопившись, поспішає до дверей.

Це — Марта.

— Сюди йдуть три підводних човни, — шепоче вона.

— Навіщо?

— Щоб забрати всіх. Операція «Долар». Вони хочуть…

— Марто, спокійніше!

— А вас він уб'є! Він уже вирішив…

— Це не новина. Та заспокойтесь. Візьміть себе в руки. Кажіть по порядку.

Марта розповідає.

Як і домовилися, вона прийшла до Абста й доповіла, що видужала. Абст зрадів. У всякому разі, їй так здалося. Розмова відбулася в Абстовому кабінеті. Там був і «гість». Він відрекомендувався: лікар Крістіан Галлер. Прикидаючись, ніби кокетує, Рішер похвалила його зовнішність, запитала про вік. Усміхнувшись, Галлер відповів, що народився двічі: тридцять років тому і позавчора. Втрутився Абст, пояснив: позавчора лікар врятувався від смертельної небезпеки, тож має право вважати, що народився знову… Далі Крістіан Галлер зауважив, що тут йому подобається і він залишиться в Абста доти, поки його не виженуть.

— Викрили, і він утік, — зауважує Карцов. — Утік з допомогою Абста. До союзників не повернеться.

Рішер веде далі. Несподівано Глюк доповів через переговорний пристрій, що в перископ бачить якихось звірів. Він так і сказав: «На ості звірі, дистанція десять кабельтових, поводяться спокійно».

Напевно, Абст чекав цього повідомлення. Він перезирнувся з Галлером, підвівся. Рішер наказали йти до радіорубки і змінити Вальтера.

— Нащо він знадобився Абстові?

— Вальтер мав іти до лагуни. Очевидно, в лагуні відбудеться щось важливе.

— Що саме?

— Не зрозуміла. Але Абст збирається випливти з грота. — Рішер розтуляє долоню. Карцов бачить згорнутий в кілька разів аркушик. — Прочитайте. Прийшовши до радіорубки, я незабаром прийняла повідомлення. Зняла копію…

Карцов читає розшифровану телеграму. Вона небагатослівна:

ОПЕРАЦІЯ «ДОЛАР». НА СВІТАНКУ ТРИДЦЯТОГО ТРИ ЧОВНИ ЛЯЖУТЬ НА ГРУНТ ЗА ПІВМИЛІ ДО ЗЮЙДУ. ВІЗЬМУ НА БОРТ УСІХ ПЛАВЦІВ. ТОРПЕДУ МАЮ. ТТ КАН.

— Операція «Долар»?

— Я не знаю, що це таке. Але завтра тридцяте вересня…

— Абст знає про телеграму?

— Її взяв Вальтер. Він увійшов до рубки, коли я закінчувала дешифровку.

— ТТ — ініціали Кана?

— Кана звуть Фрідріх. ТТ — умовний знак. Я помічала: якщо у повідомленні стоїть цей знак, наступний зв'язок Абст проводить сам.

— Коли має бути зв'язок?

— О двадцять першій годині.

— Можна зробити так, щоб у рубці були ви?

— Ні. Хіба що Абст затримається…

Карцов підводиться:

— Марто, вам не віддали пістолета?

Вона хитає головою.

— Зрозуміло… Йдіть, Марто. Не можна, щоб нас бачили разом.

Він проводжає її до дверей.

— Постарайтесь відпочити, набратися сил. Можливо, все скоїться цієї ночі. Що б не сталося, об одинадцятій будьте у своїй кімнаті. Я постукаю… Мужайтеся, Марто!

Вона йде.

Карцов дивиться їй услід.

У неї волосся кольору платини, а очі темно-сині, майже чорні. Хвора, безпорадна, та скільки в ній мужності, внутрішньої сили!..

Йому ввижається. Сонячний день у рідному місті. Широка вулиця пролягла до порту. Попереду — море, воно стоїть зеленою стіною, і білі кораблі наче висять над дахами будинків.

Він обережно веде її. Вона в легкій світлій сукні. В руках букет квітів. У неї завжди буде багато квітів.

Нема ніякої війни.

І всі, кого вони зустрічають, знають про подвиг Марти, усміхаються їй, поспішають зняти капелюха.

Майданчик біля лагуни. Темрява. Тиша.

Карцов обережно пробирається у далекий куток майданчика до стелажів, де височить штабель ящиків, і береться до роботи. Зсунувши кілька ящиків і накинувши на них брезент, Карцов влаштовує собі сховище.

Він