Читати книгу - "Без втрат не вийти, Вадим Володарський"

-Та в нас усе життя таке цікаве, що хочеться іноді відпочити. Але не дають…

-Це точно, - посміхнувся психіатр. – Нам спокій тільки сниться!

-А ви гадаєте, лише у вас є робота?

Цього разу Вікентій, здавалося, якщо не надягнув іншу маску, то примірив на себе іншу роль. Роль уїдливого адвоката, - яким, насправді, він і був, от лише Тома ще не бачила його таким. Але що йому залишалося, якщо їх разом викликали до того ж таки Національного антикорупційного бюро? Зараз він сказав детективу, тому ж таки Радченку, що, щоб прибути сюди, йому довелося відкласти власні робочі справи. А це мало означати – якісь процесуальні дії у інших справах.

-У нас теж, і ми повинні її робити, - зауважив детектив.

-Так що ви хочете від нас?

-Допитати, звісно. Дівчину у вашій присутності, потім вас. – Допит неповнолітнього свідка має проводитися у присутності когось з батьків; у даному випадку, звісно, й вибору не було. Детектив (саме так у Бюро називалася ця посада, - тоді як у інших правоохоронних органах працювали просто слідчі) зачитав стандартну формулу щодо прав та обов’язків свідка. Та закінчив:

-У відповідності до статті шістдесят третьої Конституції маєте право відмовитися давати показання щодо себе, близьких родичів та членів сім’ї. Зрозуміло?

-Так, - відповіла Тамара із кам’яним обличчям. Вона вперше у житті була на допиті.

-Вам права роз’яснювати потрібно? – з іронією подивився детектив на Вікентія, та отримав у відповідь покачування головою. Обидва розуміли, що таке роз’яснення досвідченому адвокату виглядало б смішно, та й доньку він, напевно вже, «підготував». А слідчий уточнював та друкував у бланку протоколу дані обох, - уточнював вголос, хоча точно знав. Та, нарешті, спитав:

-То як, показання давати будете, чи відмовляєтеся?

-Відмовляюся на підставі статті шістдесят третьої, як ви сказали. Бо це – справа моєї мами, - сказала Тома. Детективу стало зрозуміло, що батько таки навчив її. Формулювання було надто відточеним. Але, у будь-якому випадку, зробити нічого не міг.

-Так і запишемо. – Аркуші вилізли з принтеру, - анкетні лані та те саме попередження про права займали дві сторінки, тоді як весь допит складався, у даному випадку, з однієї фрази про відмову давати показання щодо матері. – Ось, підпишіть…

-Так, тату? – спитала дівчинка.

-Підписуй. Це саме про відмову, - пояснив той. А після доньки підписався сам, як той, хто був присутній при допиті. – Усе? – подивився він на детектива.

-Тепер ще з вами…

-Добре. – Вікентій зітхнув, та показав своє роздратування. - Тома, почекай у коридорі, добре..? Куди ж вона без мене поїде… - пояснив детективу, коли дівчинка зникла за дверима. – Ми машиною приїхали.

-Так, зараз… - Радченко копіював анкетні дані Вікентія до нового протоколу. – Я вам, звісно, теж роз’яснюю… Та у вас щодо колишньої дружини «шістдесят третьої» немає! – зловтішно сказав, маючи на увазі, що членом сім’ї чи близьким родичем його підслідної Вікентій не є, а отже, відмовлятися давати показання не має права. Той вирішив не сперечатися:

-От тільки що ви хочете від мене почути? Ми із Оксаною розлучилися вже більше, ніж десять років тому. Вона давно вийшла знову заміж, я нещодавно одружився… Стосунки з нею в нас досить … неприязні, та увесь цей час спілкування стосувалося виключно двох питань: виховання дитини, - зокрема, того, коли та як я міг її бачити, - та виплати аліментів. Більше нічого ми не обговорювали, тому щодо обставин кримінального провадження я нічого повідомити не можу.

-Можливо, донька вам щось казала, що чула..? – спитав детектив. Вікентій подумав, що це нечуване нахабство. Простіше за усе було б сказати, що нічого такого Тома йому не казала, - що, до речі, було правдою. Але він вирішив поставити детектива на місце:

-Щодо будь-яких розмов із донькою відмовляюся давати показання на підставі статті шістдесят третьої Конституції.

-Як знаєте, - знизав плечима Радченко. Він знав, що примусити у даному випадку ані до чого не може, тим більше – досвідченого адвоката. – Тоді наступне питання. Ви ж постійно працюєте у судах. Доводилося стикатися із колишньою дружиною по роботі?

-На неї двічі розподіляли справи, у яких я був представником, один раз таке було п’ять років тому, другий раз – близько двох… Обидва рази я був представником позивача та підписував позовні документи. Обидва рази, виявивши це, Оксана брала самовідвід, що й зрозуміло. Більше ніяким чином ми взаємодіяти по роботі не могли. До речі, обидва рази я до неї навіть не потрапляв. Спочатку дізнавався, на кого розписана справа, з сайту «Судова влада», а потім вже бачив ухвалу про самовідвід. От і усе…

-Можливо, щось чули щодо корупційних дій судді Стасюк? Особливо у ролі слідчого судді.

Вікентію хотілося розреготатися від таких питань, він розумів, що детектив або робить це навмання, або це спроба тиску, хоча й дуже дурна.

-Невже ви вважаєте, що, якщо слідча суддя й займається якимись корупційними діями, - мені про це нічого невідомо, - то про таке будуть розповідати у коридорах суду? Звичайно, нічого подібного я не чув.