Читати книгу - "Душа дракона, Лаванда Різ"

- Батько навчив мене читати по-вашому. Пиши! - виклала вона здобуте перед Енді.

- Адже це тільки пергамент переводити за дарма! - обурився Елтон. - Я цілком стерпно можу перекласти тобі його жести. Що ти хочеш дізнатися? Вони вирішили ще пожити, адже це тебе хвилювало? Ми почали лікування, маю надію, через пару днів їм полегшає. Вони хлопці міцні, вичухаюся. Особливо цей довгий.

- Цього довгого звуть Роб. А це Енді. І мені не шкода якихось там чорнил. Нехай напише те, що хоче сказати, те що у нього накопичилося в цьому погляді, яким він в мене тицяє ніби палаючої кочергою. А дівчину звуть Клер. Вони не безіменні зовсім. Ти не сказав, що з нею, - твердо стояла на своєму Джин, схвально кивнувши, коли Енді все ж взявся шкребти пером по пергаменту.

- Лікування Клер займе трохи більше часу, - Елтон знав, що сперечатися з Джинджер даремне заняття. - При умові, що вона буде цього хотіти і допомагатиме мені. Її ґвалтували. Жорстко і не одноразово. Як і ту іншу, яка не побажала з цим жити. У дівчини душевна травма. Від цього у мене немає ліків. Все залежить від її духу.

- Ясно, - вони обидва з розумінням важко зітхнули.

Елтон зам'явся, дивлячись на сестру.

- Ти себе з ранку взагалі бачила?

- А що таке? - Джин швидко обмацала своє волосся та обличчя. - Нормально все.

- Це тобі не по лісі шастати, струмочок. Раз вже доля штовхає тебе заміж за Варона, хоча б візьми за звичку приводити себе у належний вигляд, щоб відповідати і відрізнятися від служниць.

- Куди ти подів мого брата? Коли це ти став таким занудою?! - обурилася Джин, легенько стукнувши його в плече.

- Я твій старший брат, і якщо вже мені пощастило доглядати за тобою, то стало бути мій обов'язок давати тобі корисні поради. Буде на краще, якщо ти все ж таки розчешеш та заплетеш своє прекрасне волосся, - не без уїдливості видав Елтон, по-хорошому жартуючи над нею. - Коли ви повернетеся, мені потрібно буде називати тебе «моя пані»?

- У тебе нестерпний характер! 

- Ну, звичайно, ми ж з тобою родичі як-ніяк , - посміхнувся Елтон. Йому тільки й залишалося що жартувати. Жарти та сміх приховували тривогу.

Ту тривогу, яку тут відчували навіть пси та кози. Кожен, хто мешкав у Сторожовій вежі на Угрюм горі, відчував, що насувається лихо, але не казав про це вголос.

- Піднімати на ноги владику Даная теж тобі доведеться.

Елтон скривився, почувши її слова.

- Що не так? - Джин чекала відповіді.

- Не по собі мені поруч із ним. Моторошно. Раніше я не мав справи з тими, хто повернувся з того світу. Та й не потрібна йому моя допомога. Нехай від'їдається та набирається сил, ось і вся магія. Я чув, Варон збирається в дорогу?

Джин кивнула, та по її погляду Елтон зрозумів, що їм знову доведеться прощатися. Енді нарешті дописав свою записку і кілька секунд вагався віддавати або не віддавати. Не витримавши, Джин вихопила її сама.

«Джин, мені не передати всю тяжкість події. З того дня ми безумовно  стали іншими людьми. Нам не просто вирвали язики, пекло тих днів було куди гірше смерті, цілодобовий біль та жах. Тому ми обурені тим, що твій вибір зберіг нам таку подобу життя. Знаю, тобі теж довелося не солодко. Я не звинувачую тебе, Джин, я радий, що ти врятувалась. Тягнути існування раба не хочеться нікому, але і накласти на себе руки виявилося не так легко. Для цього потрібно остаточно збожеволіти, як Олівія. Ми намагалися. Кожен з нас. І виявилися слабаками. Але цей  світ не для нас. Те, що ми сьогодні живі не означає, що ми вирішили жити - ми просто в безвихідній ситуації. Хоча ти хочеш допомогти і зробити як краще, але це неможливо, Джин, і в глибині душі ти знаєш, що ми приречені. Не можу сказати наскільки нас вистачить. Не тримай нас. ... І пробач»

 На обличчі дівчини промайнули біль та співчуття. Воно торкнулося її губ і застигло в куточках виразних фіалкових очей, за якими невідривно стежив Енді.

- Я розумію, - тихо промовила вона, легенько стиснувши плече хлопця. - І ти пробач мене, що не можу полегшити ваші страждання. Яке б не було ваше рішення - мені варто його поважати. Сьогодні ми з Вароном  відлітаємо. Прощавайте, якщо що. Або до нової зустрічі, - Джин так розчулилася, що їй хотілося обійняти Енді на прощання, але вона не наважилася. Енді слабо посміхнувся, ледь помітно кивнувши їй. Роб так і не підняв очей, а Клер не поворухнулася.

Ідучи геть, Джин відчувала нестерпний смуток від того, що так складно відпускати те, що одного разу стало дорого твоєму серцю, від того, що така жорстока та не справедлива доля у цих бідних чужинців.

Але на цьому її візити не закінчилися. Джин усвідомлювала, що повинна так само відвідати і владику Даная, що подоба дружби, котра  зародилася  між примарою золотистого дракона та іскрою - продовжувала  утримувати зв'язок між ними, хоча в подобі владики він був для неї незнайомцем.

Напівтемряву натопленої кімнати розганяли з десяток свічок. Його тіло виглядало занадто худим і немічним, щоб піднятися з ліжка. Ходити, колись сильному владиці, поки що не представлялося можливим, але на відміну від нього, його живі очі бродили по кімнаті туди-сюди, з одного кута в інший, стежачи за павуком, який спускався павутинням  або за  тими, хто заходив всередину кімнати.