Читати книгу - "Академія Червоної корони. Навчання, Анна Мінаєва"

Знайти будинок, який тільки недавно зайняв новий викладач, не важко. Особливо, із застосуванням кількох заклинань.

І ось я вже стою біля світлих дверей, прикрашених молотком, що не вписується в інтер'єр, у формі черепа. А після стукаю цим самим молотком. Серце в грудях б'ється значно гучніше. Але я не піддаюся паніці та тримаю себе в руках.

Двері відчиняються надто повільно, але за ними нікого немає. Такий собі запрошуючий жест. І я проходжу всередину, озираюсь і зупиняюся біля темного дивана, що розташувався навпроти запаленого каміна.

Опускаючись на нього без пропозиції господаря, знімаю з себе заклинання, що зігрівають. У приміщенні значно тепліше, ніж на вулиці.

— І що ж привело вас до мене цього вечора, леді Лорейн? — лунає з боку вузьких сходів.

Я стримуюсь від того, щоб повернутися. Знизую плечима і спокійно відкидаюся на спинку дивана:

— Може, скучила?

— Цілітися мені прямо в серце? — сміється чоловік, спускаючись на перший поверх.

— А мені здавалося, що некроманти не мають сердець, — так само байдуже відгукуюсь я.

Тому що просити Ріхтана фон Логара безглуздо. Це видно. Це зрозуміло. Його треба залучити. Він належить до типу чоловіків, які люблять грати. Люблять, коли правила встановлюють лише вони. Але на це я не погоджуюся. Отже, можу зіграти по-своєму.

— Ви займалися препаруванням некромантів? — хмикає чаклун, зупиняючись біля каміна і спираючись на полицю.

— Потопельників. Схожість, так би мовити, в наявності.

— Який віртуозний комплімент, — чується з глузуванням у голосі.

— Але ви маєте рацію, майстер Ріхтан…

— Архімайстер, — поправляє він мене, а на губах розквітає задоволена посмішка.

Архімастер?! Бути не може! Діт Варанд це звання отримав лише два роки тому. Ректор стільки вклав у магію та академію, що це заслужена нагорода. І це при тому, що він явно старший за сина правлячого сімейства в Хелдоні.

Як він примудрився дослужитися до архімайстра?

— Вам треба навчитися краще приховувати свої думки, леді Атрікс, — сказав некромант. — Здивування і нерозуміння зараз так добре позначилися на вашому обличчі, що це мене бавить.

— Рада, що змогла вас розважити, — я встала з дивана і зробила крок до чоловіка. Від нетерпіння вже свербіли кінчики пальців. Як же я ненавиджу всі ці ходіння навколо теми розмови! — Ви цікавилися, чи я розумію, яке прокляття ви на мене наклали.

— Так-так, щось таке було, пригадую, — дратівливо промовив Ріхтан. — І як? Вдалося?

— Цілком, — я вже дозволила собі коротку посмішку. — Ваше прокляття спрямоване на бестиї, створені нижчою матерією. На вищі вона не працює. А всі нижчі, після мого дотику до них, перетворюються на умертвий.

— Чудово, — криво усміхнувся чоловік. — Тепер ви зможете довести, що теорія вищих і нижчих матерій все ж таки робоча.

— Чудово, ось тільки ви обіцяли зняти з мене прокляття після того, як я розгадаю його сутність. Ну а ще хотілося б зрозуміти, невже вас так зачепила моя відмова? Або це наказ де Лавінда?

— О, мені ще жодна жінка не відмовляла, — промовив некромант, дивлячись мені у вічі. — Чи ви не це хотіли зараз почути, леді Лорейн.

— Зніміть прокляття.

— Який гонор, — нова дратівлива посмішка. — Ви так легко спалахуєте.

— Ви обіцяли.

— Я нічого вам не обіцяв, — чоловік ступив назустріч, обдаючи запахом гіркуватого парфуму. — Я тільки сказав, що поговорю з вами після того, як ви здогадаєтеся про природу мого прокляття. Ви це зробили. Я з вами говорю.

— Лорд Ріхтан...

— Але я можу його зняти, — продовжив він. — Та ось проблема, натомість від вас я мушу щось отримати.

— Які цікаві уточнення, — промовила я, витримуючи пронизливий погляд каре-зелених очей. — Про які досі чомусь нічого чутно не було.

— Так теж буває, леді Лорейн, — примружився чаклун. — Якщо не хочете, можете спробувати його зняти самі. Не впевнений, що вийде… але що там! Видно, що ви не звикли сидіти, склавши руки.

— Я ще не почула, що ви хочете натомість.

— А я ще й не вирішив, — усміхнувся Ріхтан.

— Чудово, тоді на ухвалення цього рішення у вас два дні. А ще придумайте собі гідне виправдання про те, навіщо прокляли мене.

— Ви думаєте, що ви в тому становищі, щоб ставити мені умови? — здивувався чоловік.

— Я впевнена у цьому.

Я посміхнулася і, не попрощавшись, вийшла з дому некроманта.

Ну що ж, перший пункт плану виконано. Він тепер не дозволить собі відступити.