Читати книгу - "Нарис історії України. Том 1, Дмитро Іванович Дорошенко"

козацької молоді, і куди ніяким чином не могла бути допущена жінка. Запорожжя було притулком і, так би мовити, загальним оґнищем всього козацтва, і тому все козацьке військо, де б воно не пробувало, називало себе Залорожським. На Запорожжя пізніше посилали військові й промислові козаки свої скарги на утиски від панів та їх орендарів; з Запорожжя приходили на Україну местники для розправи з так званими душманами, себто душителями народу. Запорожжя було, так би мовити, капітулою козацького лицарства: що воно рішало, на тім ставав увесь козацький народ».

Литовське, а пізніше польське правительство, спочатку старалося тримати козаків під контролею своєї провінціяльної адміністрації, а далі робило спроби орґанізувати зпоміж козацької маси особливі відділи, які б перебували на державній службі, діставали від державного скарбу платню і підлягали призначеним від уряду властям. Цим способом думалося тримати козаків в руках і не допускати до своєвільних вчинків.

Первісна історія козаччини довгий час була взагалі овіяна туманом легендарних переказів і доволі фантастичних уявлень, які дуже рано здобули собі місце на сторінках творів письменників XVII-XVIII століть, і були пізніше канонізовані українською історіоґрафією доби нашого національного відродження на початку XIX віку. Лиш помалу, після довгої й упертої праці історична наука зясувала обстанову зародження й перших кроків козаччини, одвіявши зерна історичної правди од казкових вигадок. До таких легенд, розвіяних порівнюючи дуже недавно, належить і легенда про так звану «реформу Баторія». Всі козацькі літописці однозгідно оповідають, що буцім то король Стефан Баторій в 1576 р. вибрав з козаків 6000 людей, поділив їх на 6 полків, дав їм гетьмана, клейноди, печать з гербом: «рицарь з самопалом і на голові колпак перекривлений», гармату; настановив полковників, обозних, суддів, осаулів, сотників і отаманів і наказав стерегти гряницю від татар; окрім міста Чигирина дав їм ще місто Трахтемирів над Дніпром, щоб там козаки могли перебувати зимою й содержувати шпіталь для своїх поранених і хворих.

Як довела історична критика (А. Стороженко, Яблоновський, Доманицький, Крипякевич та інші) ніякої такої «реформи» чи широкої орґанізації козаків Стефаном Баторієм не було, а справа стояла в дійсності значно простіше. Спроби орґанізувати з козаків окремий відділ, узявшу його на державну службу, виникають справді вже в першій половині XVI століття, з ініціятиви самих погряничних старост. Так ось згадуваний вже вище черкаський староста Остап Дашкевич виступив іще в 1533 р. на соймі в Петрокові з проектом тримати завжди на Дніпрі дві тисячі піших козаків, щоб вони обороняли гряницю від татар, та ще кілька сот кінних для звязку й постачання припасів задля цієї сторожі. Але з цього проекту нічого не вийшло, як і з проєктів, що їх пізніше подавали погряничні старости центральному правительству: у правительства не було коштів, не було й справжнього зрозуміння справи. Воно починало вже ставитись до козаків з острахом і недовірям, особливо коли козаки почали вплутуватись в молдавські справи, що загрожувало ускладненнями й небезпекою з боку турків. Так в 1577 році один з претендентів на молдавський престол Іван Підкова на чолі козацького відділу захопив був молдавське господарство. Польське правительство мусило його заарештувати, і Підкові відрубано в 1578 році голову у Львові. Не мало прикростей і трівог чинили спочатку литовському, а потім польському правительству постійні скарги татар та турків на козацькі напади.

Та проте спроба зробити з козаків державне військо, правда в скромних розмірах, була зроблена ще за великого князя Жигимонта І: в 1541 р. було наказано зробити козакам перепис і скласти реєстр, скільки їх єсть в Київській, Канівській і Черкаській округах. Невідомо чи такий реєстр було зложено, але більшість дослідників схиляється до думки, що метою цього реєстру було довідатись скільки саме й де мешкає козаків, щоб легче за ними доглядати й пильнувати, щоб вони не робили самовільних походів на Крим. На козаків без перестанку йшли скарги і від татар, і від турків. В 1568 р. Жигимонт-Август II вислав до козаків грамоту, щоб вони перестали чинити туркам і татарам «шкоди та лупезства» й повернулись з степів до міст. В звязку з цією грамотою й стоїть перша фактична спроба взяти певне число козаків на державну службу. Справу було доручено коронному гетьманові Юрію Язловецькому, який вибрав зпоміж козаків «певний почот» їх, зорґанізував з них відділ і дав їм за «старшого» шляхтича Яна Бадовського, який мав порядкувати ними й судити по їх звичаях. Козаки мали діставати платню. Резиденцією Бадовського призначено Білу Церкву, де в його був маєток. Король затвердив розпорядження Язловецького літом 1572 року. Одначе відділ Бадовського проіснував не довго, скоро сам Бадовський помер (1575 р.), і ніякої чутки про його козаків більше не маємо. Та хоч відділ Бадовського був незначний і недовготрівалий, але сама орґанізація козаків з королівського наказу, відокремлення їх зпід юрисдикції старост, мали значіння для розвитку самої ідеї козаччини, як окремого військового стану і його імунітету від звичайних королівських урядовців.

Король Стефан Баторій ставився до козаків, як до своєвільного й неспокійного елементу, який завдавав лиш клопоту своїм шарпанням татар та турків, неприхильно. Але й він, в інтересах погряничної охорони, і щоб прибрати козаччину ближче до рук, рішив зорґанізувати з козаків службовий відділ, який би пильнував гряниць і приборкував свою ж братію — своєвільних козаків. У 1578 р. Баторій вислав на Україну свого земляка, мадяра Янчі Бегера, набірати козацький полк. Місія Бегера була удачною. В осени того-ж року Янчі Бегер прибув до Львова з пятьма уповноваженими від козаків, і тут було зложено умову, відому під назвою «постанови з низовцями». Головні пункти цієї умови були такі: за начальника всіх низових козаків мав бути староста черкаський князь Михайло Вишневецький (родич Байди). Його мусили слухатись «гетьман» і всі козацькі старшини. На службу до полку приймалось 500 козаків, які діставали платню по 6 коп. литовських грошей і сукно на жупан. Козаки повинні були без дозволу черкаського старости не робити ніяких походів і наїздів на сусідні землі, а всіх своєвільних і неслухняних хапати й убивати, як ворогів. Постанова мала бути дійсна до кінця війни з Москвою, що саме тоді почалася. Козакам дано було як осередок місто Трахтемирів між Київом і Каневом.

За козацького «старшого» або гетьмана, як козаки його називали, став польський шляхтич Ян Оришовський, а за його помічника й писаря Янчі Бегер. Полк Оришовського брав участь у московській війні, ходив на татар, але як довго проіснував він у своїм складі, — невідомо. В 1581 р. йому зложено реєстр, який дозволяє нам побачити