Читати книгу - "Дух джунглів, Алла Сєрова"

О, скандал. Я іноді люблю споглядати скандали. Усі ці люди довго вдають, що все гаразд, брехня так уїлася в них, що вони навіть у родині зберігають потрібну міну, але людська природа не терпить штучного, і рано чи пізно, та в людей зриває дах, і, як правило, у геть невідповідний час. І тоді все, що так старанно приховувалося, вилазить на публіку. Не варто було й старатися.

— Керстін, я тобі наказую!

— Засунь свій наказ знаєш куди? Ти поставив під загрозу мою родину. Ти бачив, що зробили з нашим будинком? Ми не зможемо більше почуватися там у безпеці, доки Монтоя живий. І ми потребуємо її допомоги, якщо тобі мало того, що вона мені кузина, — подобається їй це чи ні. Я діятиму так, як вважаю за потрібне.

— Гаразд. — Бартон утомлено примружує очі. — Я згоден. Міс Величко, панове, прошу мені вибачити, я маю йти.

Він виходить з альтанки, напруга спадає. Можливо, вони влаштували все це навмисне, аби ми розслабились і проґавили щось важливе. Та дзуськи!

— Випиймо чогось. — Керстін переводить подих. — Еде, будь ласка, налий мені соку.

Ед мовчки виконує її прохання. Він насуплений і готовий до бою. Ця ідіотська ситуація, якій не видно кінця, вже, мабуть, дістала його до живого. Власне, вона вже всіх дістала.

— Я маю вам пояснити багато що. — Керстін упритул розглядає нас. — Я розумію, що багато з того вас обурить, але я прошу мене не переривати. Мені досить важко розповідати всі ці речі вам — особливо вам. Але я не бачу іншого виходу. Ви загнали нас у глухий кут.

От нахаба! Ми її загнали у глухий кут! Та хто тебе взагалі чіпав, скажи на милість? Сама все заварила, разом зі старим крокодилом Бартоном. Господи, і цю жінку любить Ерік! Чи він у курсі, що вона — чудовисько? Ерік… Боже милосердний, навіщо ти мені послав ще і його? Чому мені так боляче думати про нього? Я тільки пам'ятаю тепло його долоні, його очі, такі співчутливі… Та я не хочу його співчуття. Я хочу його кохання. А Керстін Бартон застує мені світ. Треба було втопити її тоді — і квит.

— Як ви вже чули, наша мета — Курт Монтоя. Торі добряче приголубила в джунглях старого Монтою, тим сказила Курта й поставила під загрозу безпеку країни. Але я розумію, що іншого виходу не було. Я тільки хочу, аби ви зрозуміли: жоден з вас не може вийти з гри, доки не пролунає сигнал «Відбій!». Я хочу, аби ви це зрозуміли. Курт Монтоя — син німкені та колумбійця. Педро був продавцем наркотиків, а Куртом займалася мати і виховала його досить своєрідно. Чотири роки тому вона померла, а Курт собі хуліганить потроху. Минулого року в Атланті він перегнув палицю.

— Перегнув палицю?! — я готова вбити її в цю мить. — Агенте Бартон, це трохи не той вислів. Сотні загиблих, сотні поранених. Я була там, разом з іншими лікарями. Я оперувала дітей, котрі вижили, — таких, як ваші діти, Бартон. Відірвані кінцівки, вирвані очі, жахливі опіки, крик і смерть — це ви називаєте «перегнув палицю»?!.

— Вибачте. — Керстін стискає долоні в кулаки. — Просто я не можу… по-іншому говорити про це. Я мушу абстрагуватися, бо інакше я просто не витримаю. Я розумію, це дивно звучить, але повірте, я просто неспроможна згадувати про це. Я теж була там, прилетіла за годину після вибуху… Це було моторошно.

Вона заплющує очі, болісно кривить уста. Бартон, ти чортова ідіотка.

— Проїхали. Припини істерику, Бартон. Уважай, що ми все зрозуміли.

Луїс сідає поруч неї та гладить її волосся. Вона щосили намагається не плакати, та це їй погано вдається. Чорт забирай, я повинна була зрозуміти і не копирсати її. Та я не зрозуміла — чи не хотіла? Яка різниця.

— Я бачила тебе в лікарні. — Керстін дивиться на мене. — Я бачила тебе і твого напарника — О'Ніл, так? Мене тоді здивувала наша схожість, тож я знайшла всю інформацію про тебе. Та, виявляється, не всю. Я й подумати не могла, що ми… такі близькі родичі.

— Що б це для тебе змінило?

— Усе — і нічого. Я б усе одно задіяла тебе, але ти б знала про це.

— Емоції. Ти й сама в це не віриш. Говори далі, зрозуміємо, що до чого, — і гайда, мені вже сідниці болять від сидячки.

— Те, що ти гордо іменуєш сідницями…

— Досить. — Луїс роздратовано підводиться. — Ваші словесні дуелі залиште на потім. Чорт забирай, усе просто, як ніжка стільця. Ваша операція провалилась, і Курт готує новий вибух. Що потрібно, аби цього не сталося?

— Нам треба, аби він переслідував Торі. Йому потрібна її коштовна шкурка — тим коштовніша, що в її руках дещо з речей, які Курт вважає своїми. А скринька, оздоблена золотими цвяшками, таки впала нашій Торі в око. Ти, мабуть, вирішила, що там щось блискуче всередині?

— Ну, власне…

— Можеш не говорити. Твій потяг до прикрас відзначений у нашому досьє.

— Я не розумію поки що, до чого тут ми. — Луїс замислено супить брови. — Агенте Бартон, ви так і не сказали, що ви хочете від нас.

— Я хочу, аби Торі погодилась попрацювати наживкою.

— Принаймні відверто, — коментує Ед.

— Містере Краузе, не треба іронії. Ви живете у світі ілюзій, де ніхто не помирає насильницькою смертю, ніхто не зраджує, ніхто не… Власне, всі ви, так звані цивілізовані люди, є ідеалістами. Насправді світ — місце небезпечне, у ньому мало справедливості і зовсім немає місця ілюзіям. Принаймні мій світ такий. І ваш віднедавна також. Просто прийміть це.

— Мені не подобається, що ви підставляєте Торі.

— Мені це теж не подобається, Еде. — Керстін роздратовано стріпує волоссям. — Але я, на жаль, не можу взяти цей тягар на себе. Тепер Курт насторожі й одразу розпізнає підміну. Ми не можемо вбити його на цьому континенті — пропоную прийняти це як правила гри, що їх установлюємо не ми. Але все може змінитися. Торі має виїхати з країни — якнайдалі. Вона має заманити Курта в таке місце, де правила гри будуть на нашу користь, де ми зможемо покінчити з ним і це не збудить нічийого незадоволення.

— Маєш на увазі джунглі? Чи якусь нерозвинену країну?

— Ні. Там у нього скрізь є спільники. Нам потрібна країна, де Курт не буде диктувати своїх правил, а гратиме за нашими.

— Що ти маєш на увазі?

— Ти заманиш його в Україну.

— Ти