Читати книгу - "Стосунки на годину і більше, Емілія Дзвінко"

—  Це не те, що ми шукаємо, — відповідаю коротко, але для Кирила цього достатньо, щоб ввічливо попрощатися з ними і піти. 

Щоб не витрачати час на преміум-магазини, в яких дуже схожий асортимент одягу, я одразу веду Кирила до магазину українських брендів. Там завжди є щось цікаве. Цього разу мене інтуїція також не підвела. Зупиняю свій вибір на білих чоловічих слаксах та футболці поло. Кирило ще не поміряв, але я й так знаю, що йому буде ідеально в цьому одязі. Вільний крій штанів з кишенями розслаблять його образ, а поло — підкреслить класичний стиль.

Даю одяг Кирилу і відправляю його у бік примірювальних кабінок, а сама чекаю ззовні. 

—  Чому ти так довго? —  не витримую і заглядаю всередину до хлопця. 

Кирило стоїть у білих слаксах, до пояса оголений. Я зазвичай не ніяковію при вигляді чоловічого тіла, бо працюючи в ательє доводиться мати справу з різними замовленями. Але з Кирилом все не так, тому мої щоки одразу рум’яняться і видають збентеження.

—  Попалася, — несподівано тягне мене до себе Кирило. Закриває ширму і впирає спиною в стіну.

—  Що ти робиш? —  питаю, поки той нетерпляче розстібає ґудзики на моїй блузі. 

—  Лео, сьогодні ти мене одягаєш, а я тебе роздягаю, — шепоче на вухо мені Кирило. Знімає з мене блузку і впивається в губи вимогливим поцілунком. Я відповідаю йому так сама палко.