Читати книгу - "Повернути себе. Том 1, Олександр Шаравар"

Одночасно із приземленням на поверхню цеху стався вибух десантної стійки, яка знищила при цьому відразу десяток зіургів. Але радіти перемозі часу він не мав. Інші зіурги направили на нього якусь зброю, що світилися синім світлом. Чекати доки вони вистрілять по ньому Пашу не став. Використавши ракетний прискорювач у ногах, стрибнув убік, ще в польоті активував запуск десятка міні-ракет.

П'ятеро десантників, які приземлилися разом із ним, повторили його маневр. До того моменту, коли Терн приземлився зі стрибка, із зіургами на першому поверсі цеху було покінчено. П'ятдесят ракет, запущених десантниками, знищили під сотню зіургів. Терн із Парвісом стрибнули через дірку в підвальне приміщення, саме туди провалився рятувальний бот. Ван, Оу та Хір залишилися на першому поверсі для прикриття.

— Малої, почали,— крикнув Парвіс одразу після того, як вони впали на уламки доменної печі, і відстрибнули убік, ухиляючись від пострілу якоїсь синьої гидоти. У Пашу в цей момент на нейромережі завдяки тактичному модулю підсвітилися його цілі.

—  Шостий мінус, - крикнув Пашу, після того як ще одна мініракета, запущена ним, потрапила по зіургу, що вицілює його з живої ручної мінометної установки.

—  Мінус п'ятий, восьмий і дев'ятий, - почув Терн, але не звернув на це уваги, оскільки він виконував вказівки тактичного модуля.

Завдяки потужному аналітичному блоку тактичного модуля, все навколо було забарвлене кольорами, що показують, де небезпечні зони, а де - безпечні. Крім цього, підсвічувалися місця, куди робити наступний крок і куди необхідно стріляти за якусь секунду. Такі модулі дуже полегшували бій. Правда, вони все ж таки були передбачувані, і проти власників таких же тактичних модулів були не дуже ефективні, але проти зіургів - цілком.

Стрибнувши з однієї безпечної зони в іншу, у польоті Терн вистрілив з обох плечових плазмометів по, здавалося б, порожньому просторі. Наступної миті там пішла бриж по повітрю і хлопцям відкрився вид на десантний флаєр зіургів, який наводив приціл на них. Парвіс, будучи ближче до нього, стрибнув упритул і вистрілив із дезінтегратора. Півфлаєра відразу ж зникло і перетворилося на пилюку. У діру, що утворилася, Пашу вистрілив останньою міні-ракетою, яка всередині флаєра випарувала п'ятірку зуіргів.

Раптом тактичний модуль заволав про небезпеку зі спини. Пашу ледве встиг розвернутися, як побачив ще два флаєри, що відкрили вогонь. Терн  зміг перевести потужність на передню півсферу щита скафандра.

Тільки це й урятувало хлопця. Ось тільки ударна хвиля пройшла крізь щит, що мигнув на секунду, і його відкинуло на кілька десятків метрів убік. Інерційний компенсатор впорався з перевантаженням, але Пашу відчув легке запаморочення, яке зникло відразу після того, як аптечка почала усунення наслідків контузії.

У цей час флаєри знову прицілилися на  Терна і Парвіса. Але вистрілити їм не судилося. У них з корми прилетіло по ракеті, і обидва флаєри впали на підлогу підвалу. Терн, використовуючи спинний ракетний прискорювач, підняв себе на ноги і кинувся до флаєра. Виявилося, що під час бою з носія вирвалося  кілька десятків зіургів, по яких і відкрив вогонь Пашу.

—  Назад, - почув команду Парвіса Терн, і хлопець, навіть не замислюючись, стрибнув на десяток метрів. Виявилося, вчасно, в тому місці, де він стояв, вибухнула плазмова граната, що знищила половину Зіургів, що вижили в падінні флаєра. З другою половиною розібралися п'ятеро солдатів у скафандрах внутрішніх військ, що з'явилися з-під уламків доменної печі.

—  Ви до нас на допомогу? - Прийшов запит на загальновійськовій частоті.

—  Так, - відповів Парвіс. - Точка евакуації на вантажній платформі, відразу за цехом. Через шість хвилин та сорок секунд має прибути перший спас-бот.

—  У нас поранені цивіл ... - не встиг домовити мужик, як земля у всіх пішла з-під ніг від сильного поштовху. - Якого х** відбувається? - запитав він у Парвіса, піднімаючись на ноги.

— Висадили в повітря один із носіїв. Треба поспішати, - сказав Парвіс.

—  Чого стоїте? Швидше, - це крикнув на чоловіка вже Терн, допомагаючи Парвісу відкинути уламки, якими щойно засипали прохід до люків бота.

—  Парвіс, Малий, - почули хлопці, - До членників підкріплення, рухаються через підземний тунель.

— Бл***, — лаявся Парвіс. -Малий, допомагай з евакуацією. - потім повернувся до солдатів із внутрішніх військ. - Перекриваємо тунелі, до зіургів підкріплення.

—  Зрозумів, - промовив мужик і почав з рештою готувати барикади, спрямовані до коридорів. Раніше ними проходили технічні тунелі, зараз же ними рухалося підкріплення до зіургів.

Пашу, разом із ще одним хлопцем із нутряків, швидко розкидав уламки убік. Виявилося, що під завал потрапив один із цивільних, і розчавлений череп з мізками, що розбризкалися, було не тим, що Терн хотів бачити,

Сам рятувальний бот, як лежав так і лежить, він був відносно  цілим. Вони взагалі були дуже міцними машинками, розрахованими просто на неймовірні навантаження. Ось і зараз він лежав під сотнями тонн уламків, без особливої ​​шкоди для себе.

—  Джуві, починаємо евакуацію, - сказав хлопець дівчині, яка вискочила до них на зустріч. Дівчина була в скафандрі пілота, тому зрозуміти хто вона, можна було без проблем.

—  Народ швидко за Генком, - сказала дівчина, через п'ять секунд натовп цивільних повалив до виходу з бота. І саме цієї миті почулися постріли зовні.

—  Все нормально, - відповів Терн на незаданне  питання. - Членників утримують у коридорах.

Поранених виявилося понад два десятки людей, але їх взяли на руки інші цивільні, вони розуміли, що не можна обмежувати військових, адже вони єдиний захист від зіургів. Для того, щоб усі цивільні залишили борт  рятувального бота, знадобилося сім хвилин. І за цей час зовні стало дуже палко. Зіурги не збиралися просто так відпустити здобич, яку вони вважали вже за свою.

Останніми бот покидали Терн та Джуві. Обстановка зовні дуже сильно розжарилася. Солдати ледь покидали завали, одразу приєднувалися до своїх товаришів, які через барикади відстрілювали повзучих зіургів. Добре ще, що зверху через дірку не повзли тварюки. Нагорі їх стримали троє членів загону. Тож для цивільних було відносно безпечно, точніше, безпечно настільки, наскільки це було взагалі можливо.