Читати книгу - "Повернути себе. Том 1, Олександр Шаравар"

— Малий, вирушай попереду з Джуві та Генком. Ми будемо прикривати ваш відхід, - отримав наказ Парвіса Терн.

—  Прийняв, - сказав Пашу, - Сподіваюся, ти вмієш керуватися нею, - сказав хлопець і кинув Джуві гвинтівку, яка раніше була закріплена на скафандрі. Нею передбачалося користуватися, коли інші види зброї перестануть працювати.

—  Може, - сказала Джуві і насмішливо спорядила гвинтівку прямо під час бігу вперед колони цивільних. - Генк, що тут?

—  Поки спокійно, тварюки не здогадалися, куди ми йдемо, - сказав хлопець.

—  Чудово, - сказала Джуві.

—  Я вперед, розвідати, - сказав Терн і побіг уперед колони.

Попереду, на щастя, не виявилося ворогів, і дістатися вантажної платформи було не складно. Ось тільки  рятувальних ботів на ній не було, але вони повинні були прибути понад п'ять хвилин тому.

За себе Пашу особливо не переживав, він та інші члени загону зможуть у разі чого вибратися звідси. Декс усім скинув про всяк випадок відхідні шляхи, але цивільним там точно не пройти, так що залишалося сподіватися, що  рятувальні боти все ж таки дістануться.

—  Де вони? - Запитала дівчина, вискочивши на вантажну платформу.

—  Нема, як і зв'язку з ними. - Промовив Пашу, наступного моменту тактичний модуль повідомив про небезпеку зверху. Не роздумуючи, він стрибнув убік, збиваючи з ніг Джуві. Через секунду там, де вони стояли раніше, лежав величезний шматок стелі масою тон десять. А через дірку в стелі по них відкрили вогонь із глайдерів. Пашу насилу встиг схопитися на ноги і відкрити вогонь по глайдерах через стіну, ось тільки це не дало жодного ефекту. Натомість по щиту рядового потрапило кілька пострілів глайдерів, знімаючи половину потужності щита. - Відступаємо, - крикнув хлопець Джуві. Наступної миті тактичний модуль повідомив про те, що Джуві взяли на приціл. - Обережно, - крикнув Пашу, стрибаючи вперед, щоб прикрити напрямок пострілу своїм щитом. Це йому вдалось. Оскільки постріл припав на неповний щит, його зірвало, і залишок енергії пострілу пройшовся по броні скафандра. Пощастило, що це була не вся міць пострілу, грудна броня лише трохи оплавилася. Ось тільки жбурнуло при цьому Терна прямо на Джуві, і вони відлетіли в прохід, збиваючи по дорозі Генка, що піднімався на платформу. У цей момент на нейромережу хлопця надійшов зовнішній виклик, який супроводжувався вибухами зовні.

—  Ми прибули, - почув хлопець голос пілота одного з рятувальних ботів.

Терну хотілося лаятись на настільки не пунктуальних пілотів, але він стримався. Обережно вибравшись уперед, хлопець заспокоївся. Через розширену дірку в стелі на посадку заходило два рятувальні боти, також зверху на сенсорах скафандра було видно шість "кретчетів".

Піднявшись знову на навантажувальну платформу, Терн зайняв точку для прикриття, після чого став чекати, поки закінчиться завантаження цивільних у боти. Через три хвилини зовнішні мікрофони перестали вловлювати постріли та вибухи зовні. Було чутно лише істерику цивільних та вигуки солдатів, які допомагають їм завантажитися всередину спас-ботів.

— Малий, Парвіс, вирушаєте на спас-боті з цивільними,— почув хлопець наказ Декса.— У нас ще залишилися справи. Прибудемо пізніше.

—  Прийнято, - відповіли Парвіс з Терном одночасно.

—  Ми з вами, - сказав Парвіс, коли вже почали закриватися стулки люка спас-бота.

У спас-боті мало вільного простору, і хлопцям у їхніх важких скафандрах довелося зайняти місце біля виходу. Через кілька секунд після закриття люка бот піднявся в повітря.

Пашу полегшено видихнув, більше від нього нічого не залежало. Він своє завдання виконав, тепер усе залежало від пілотів. Чи зможуть вони доставити їх на базу чи ні. Отже, можна було й відпочити трохи.

—  Дякую, здороване, - почув Терн жіночий голос. Повернувшись до джерела голосу, він побачив Джуві, що згорнула шолом скафандра.

—  За що? - Не зрозумів Пашу.

— За те, що мене прикрив. Ти ж ризикував своїм життям. - промовила дівчина.

— У мене щит був на п'ятдесят відсотків, я нічим не ризикував. Розрахунки показали, що залишусь без сильних ушкоджень. А тебе без щита випарувало миттєво. Скафандри пілотів на захист не розраховані.

—  Все одно дякую, - сказала дівчина. - Я ще жити хочу. - Усміхнулася вона, - І не міг би ти розповісти про себе трохи? Я хочу знати, хто мій рятівник. - Запитала Джуві, Пашу не розумів такого інтересу до себе. Він навіть запросив через нейромережу дозвіл на розкриття інформації про загін Парвіса. Парвіз з незрозумілих причин розсміявся і дав добро на розмову, після чого продовжив розмову з офіцером внутрішніх військ.

Як виявилося, дівчину чомусь цікавила не службова інформація, а саме особиста. Вона розпитувала його про життя до початку війни. А коли дізналася, що він менше тижня тому, як випустився з училища, дуже здивувалася та похвалила хлопця за такий високий рівень підготовки. Терн і не помітив, як за десять хвилин польоту до секретного тунелю, що веде до бази, він почав розповідати про своє життя, про те, як він навчався, про те, хто його мати. Парвіс іноді прислухаючись хмикав, але не втручався.

Одразу після прибуття на базу всіх почали обстежувати медиків. Виявилося, що Терн отримав контузію середньої важкості, яку не помітив через стимулятори, які використовувала аптечка, і тепер йому потрібно було провести близько години у медичній капсулі.

Попрощавшись із Джуві, хлопець попрямував до платформи для зняття скафандра. Кілька зчленувань скафандра були оплавлені, і для їх зняття дроїди використовували плазмові пальники. Весь процес зайняв не більше двох хвилин, після чого медтехнік, не слухаючи обурення Пашу про те, що він і сам дійде до медичного пункту, поклав його на антигравітаційну каталку та потягнув у бік ліфта.

Прокинувся, згідно з показаннями нейромережі, за п'ятдесят хвилин. На цей момент капсула була вже відкрита. Сівши в капсулі, Терн одразу відкрив панель зв'язку та з полегшенням побачив, що всі абоненти знову в межах доступності, а отже, всі члени загону повернулися.