Читати книгу - "Гаррі Поттер колекція (комплект із 7 книг)"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Гаррі постукав.
- Заходь, - запросив Дамблдор.
- Добрий вечір, пане директоре, - привітався Гаррі, заходячи в кабінет.
- Ага, добрий вечір, Гаррі. Сідай, - усміхнувся Дамблдор. - Ну як, задоволений першим тижнем у школі?
- Так, дякую, - погодився Гаррі.
- Ти, мабуть, був досить активний, ось уже й покарання встиг заробити!
- Е-е... - недорікувато почав Гаррі, але Дамблдор і не думав його сварити.
- Я домовився з професором Снейпом, що ти відбудеш покарання не цієї, а наступної суботи.
- Добре, - не заперечував Гаррі. Його хвилювало не Снейпове покарання, а щось значно важливіше, і він нишком оглядав кабінет - чи не підкаже йому якась деталь, що ж саме задумав робити сьогодні Дамблдор. Округлий кабінет був такий самий, як і завжди: делікатні срібні прилади стояли на столиках з тонкими ніжками, пихкаючи клубочками диму й сюркочучи; портрети колишніх директорів та директорок куняли у рамах; а розкішний Дамблдорів фенікс Фоукс з цікавістю поглядав на Гаррі зі свого сідала за дверима. Не видно було навіть, щоб Дамблдор розчистив місце для вправляння у двобоях.
- Отже, Гаррі, - сказав Дамблдор діловим тоном. - Тебе, безперечно, цікавить, що я тобі приготував на ці... як би це краще сказати... уроки?
- Так, пане директоре.
- Ну, якщо тобі вже відомо, що саме спонукало Лорда Волдеморта до спроби тебе вбити п’ятнадцять років тому, то я вирішив, що настав час поділитися з тобою деякою інформацією.
Запала мовчанка.
- Наприкінці минулого семестру ви обіцяли, що все мені розкажете, - нагадав Гаррі. Йому було важко позбутися звинувачувальних ноток у голосі. - Пане директоре, - додав він.
- Я так і зробив, - мирно підтвердив Дамблдор. - Я розповів тобі все, що знав. Відтепер ми покинемо міцний підмурівок фактів і помандруємо крізь темну драговину пам’яті в гущавину найнеймовірніших припущень. З цієї миті, Гаррі, я можу помилятися не менш безнадійно, ніж Гамфрі Белчер, який вірив, що настала вже пора для казанів із сиру.
- Але ж ви вважаєте, що маєте слушність? - запитав Гаррі.
- Звісно, що так, але, як я сказав, я можу помилятися, як і будь-яка людина. Оскільки я... ти вже мені вибач... дещо розумніший за більшість людей, то й помилок припускаюся, відповідно, серйозніших.
- Пане директоре, - невпевнено почав Гаррі, - а те, що ви мені збираєтесь розповісти, якось пов’язане з пророцтвом? Чи допоможе це мені... вижити?
- Це має безпосередній зв’язок з пророцтвом, - сказав Дамблдор так просто, ніби Гаррі розпитував його про погоду на завтра, - і я маю надію, що це тобі допоможе вижити.
Дамблдор звівся на ноги й обійшов письмовий стіл повз Гаррі, який схвильовано крутнувся на місці, щоб бачити, як директор нахилився над шафкою біля дверей. Коли Дамблдор випростався, він тримав у руках уже знайому мілку кам’яну чашу з вирізьбленими на обідку дивними символами. Директор поставив сито спогадів на стіл перед Гаррі.
- Ти щось зажурився.
І справді, Гаррі поглядав на сито спогадів з певним острахом. Його попередній досвід спілкування з цим чудернацьким пристроєм, що зберігав і відтворював думки та спогади, був хоч і дуже повчальний, однак залишив і неприємний осад. Минулого разу, коли він занурився у вміст сита, то побачив там багато для себе небажаного. Дамблдор усміхався.
- Цього разу ти поринеш у сито спогадів разом зі мною... і, що для тебе взагалі незвично, матимеш на це дозвіл.
- А куди ми вирушимо, пане директоре?
- У подорож по стежці спогадів Боба Оґдена, - відповів Дамблдор, виймаючи з кишені кришталеву пляшечку, в якій вирувала срібляста речовина.
- А хто такий Боб Оґден?
- Він працював у відділі дотримання магічних законів, - пояснив Дамблдор. - Недавно помер, але перед смертю я встиг його знайти й переконати, щоб він довірив мені оці свої спогади. Ми зараз повторимо разом з ним один візит, що він його здійснив при виконанні службових обов’язків. Гаррі, встань, будь ласка...
Дамблдорові важко були витягти корок з кришталевої пляшечки, бо ушкоджена рука не згиналася й боліла.
- Може... може я, пане директоре?
- Та не треба, Гаррі...
Дамблдор націлився на пляшечку чарівною паличкою - і корок вилетів.
- Пане директоре... а як ви поранили руку? - Гаррі дивився на почорнілі пальці з відразою і водночас зі співчуттям.
- Зараз нема коли про це розповідати. Потім. У нас зустріч з Бобом Оґденом.
Дамблдор вилив у сито спогадів сріблястий вміст пляшечки і той - ні рідина, ні газ - завирував у чаші й замерехтів.
- Ти перший, - сказав Дамблдор, показуючи на чашу.
Гаррі нахилився, набрав повні груди повітря й занурив обличчя у сріблясту речовину. Відчув, як ноги відриваються від підлоги - він падав і падав крізь вируючу темряву, аж раптом, зовсім несподівано, його засліпило яскраве сонячне сяйво. Поки він кліпав, звикаючи до світла, поруч приземлився Дамблдор.
Вони стояли на сільській дорозі, обсадженій живоплотом з високих, переплетених кущів, під яскраво-синім, мов незабудки, літнім небом. Метрів за три від них стояв огрядний коротун в окулярах з товстелезними скельцями, за якими його очі здавалися крихітними, наче в крота, цяточками. Він читав дерев’яний дороговказ, що стримів з кущів ожини зліва від дороги. Гаррі розумів, що це має бути Оґден; він був тут єдиний, а ще про це свідчив чудернацький одяг - так часто вдягаються недосвідчені чаклуни, щоб стати схожими на маґлів. Чоловік був одягнений у гетри й сюртук, одягнений прямо на старомодний смугастий купальний костюм. Не встиг Гаррі до пуття оцінити його кумедний вигляд, як Оґден подріботів далі.
Дамблдор і Гаррі подалися за ним. Коли минали дерев’яний дороговказ, Гаррі глянув на обидві його стрілки. Одна вказувала назад, звідки вони прийшли, і на ній було написано «Великий Генґелтон, 5 миль». На другій, що вказувала Оґденові в спину, писалося «Малий Генґелтон, 1 миля».
Якийсь час вони йшли й нічого не бачили, крім живоплоту, несамовито синього неба та моторної постаті в сюртуку. Аж тут дорога завернула ліворуч і зникла з очей, різко пірнувши вниз, а перед ними зненацька відкрився з пагорба краєвид усієї навколишньої долини. Гаррі бачив село між двома крутими схилами - поза сумнівом, це був Малий Генґелтон з його церквою та цвинтарем, що лежали перед ними мов на долоні. З другого боку долини, на протилежному пагорбі, височів чепурний панський будинок, оточений розлогою смугою оксамитно-зеленої
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Гаррі Поттер колекція (комплект із 7 книг)», після закриття браузера.